Твір-роздум за афоризмом Г. Сковороди «З у сіх утрат утрата часу найтяжча»

+35

У нашому неосяжному світі існує багато одвічних цінностей, та не менш є й матеріальних. Певні люди у своєму житті понад усе ставлять збагачення й гроші, але для більшості головними все ж таки є моральні й духовні надбання нашого народу. Можна читати різноманітну літературу, вчитися, повністю віддавати себе обраній справі, але при цьому не втрачати марно час.

Дуже часто ми впадаємо у розпач, втративши коштовності, сумуємо, коли губимо якусь неважливу для нас річ, але зовсім не жалкуємо, коли безцільно гаємо свій час. Я вважаю, що марна втрата часу робить наше життя коротшим, а в деяких випадках і зовсім рівноцінна смерті людини. Смерть ніщо не може зупинити, але якщо ми так сильно сумуємо за померлими, то чому ж тоді не шкодуємо за часом, який витрачаємо на марні справи. «Мандрівник вічний, невблаганний час іде вперед, його не зупинити» — застерігає нас Я. Дмитренко. І все у нашому світі з часом перестає існувати, а ось час, хоч і швидкоплинний, але незліченний. Тому згаяний час, як висловився Г. Сковорода — «з у сіх утрат утрата найтяжча».

Видатні українські поети й письменники різних епох доводили нам своїм життям, що не слід витрачати свій час на непотрібні, пусті справи. Володимир Сосюра у своєму вірші «Знов село» закликав і себе, і читачів:

«Працювать! Працювать безумовно!

Кожній хвилі нема вороття!

Ні! Я зовсім іще не заповнив

Золотої анкети життя».

Ці слова ще раз доводять нам, що треба берегти й цінувати кожну секунду свого життя, адже «велике щастя — жити». На жаль, у будь-яку хвилину життя може перерватися, а людина повинна встигнути зробити усе, що їй зумовлено долею і Богом.

Не менш показові й слова І. Франка: «Працювать, працювать, працювати! В праці сконать!», які свідчать про його надзвичайно активну творчу та суспільну діяльність, про його не менш активну життєву позицію, якою була сповнена кожна клітина єства письменника, людини, яка вміла цінувати свій час.

Сьогодні серед оточуючих можна зустріти стареньких людей, які залишились молодими духом і за своє життя зробили дуже багато, настільки багато, що їм є що розповідати, а нам є що послухати і чому повчитися. Такі люди завжди прохають не втрачати марно свій час і берегти його. Вони нагадують нам, що якщо на годину спізнишся, то й за рік не доженеш».