Твір на тему: «Аналіз промови Тараса Бульби про товариство»

+1

Тарас Бульба — головний герой однойменної повісті М. В. Гоголя. Він був справжнім лицарем-січовиком, запорізьким козаком, для якого головним у житті була рідна земля, Вітчизна. В одну з найважчих хвилин він звертається до своїх товаришів по зброї з промовою, у якій дякує за те, що в скрутний для Батьківщини час вони подали руку братерства. Це дійсно була одна з найстрашніших сторінок історії нашого народу.

Серед запорізьких козаків товариство цінувалося більш усього. Справою честі й першим обов’язком кожного запорожця був обов’язок зберігати це товариство. Січовик ніколи не зраджував і не покидав у біді своїх товаришів, а навпаки завжди був готовий пожертвувати собою заради спасіння побратимів.

І я повністю згодний з думкою Тараса Бульби про те, що ті, хто не цінують дружби, дбають лише про наживу, цураються рідної мови, чинять підло. Адже це у всі часи не мало виправдання і вважалося ганебним. На жаль, такі люди існують і в наш час, але мені хотілося б вірити, що вони мають шанс на виправлення, що вони можуть змінитися, що вони проклянуть своє підле життя, коли в їхніх серцях прокинеться хоч крихітка національного почуття. Та зараз такі люди ще живуть, не згадуючи про священне почуття товариськості, не дбаючи про інших і не задумуючись над своїми вчинками.

Старий, а тому й мудрий Тарас Бульба у своїй промові дорікав сучасникам тим, що деякі з них думають тільки про власне збагачення. Та й сьогодні про те ж саме думають багато наших співвітчизників. Я згоден: про це теж потрібно думати, але в будь-якому разі прагнення до збагачення не повинне заступати нашу духовність і відсувати її десь на задвірки людських сердець. Боляче спостерігати, як одвічні цінності нашого народу стрімко втрачають свою вагу, а все більшого значення набувають гроші. У гонитві за матеріальними благами ми все частіше забуваємо про культуру, людяність і доброту. Гроші забруднюють не тільки душу, а й природу людини, вони руйнують і знищують усе живе.

Не меншу тривогу викликає ще одна проблема, якою у своїй промові переймався Тарас Бульба, — цурання рідної мови й культури, переймання «бусурменських звичаїв». Особливо боляче стає за те, що й сьогодні ця проблема залишається не менш злободенною ніж у часи Запорізької Січі.

Дуже дорогою ціною дісталася українцям свобода та незалежність, за яку боролися найкращі сини й дочки багатьох поколінь нашого народу, за яку вони віддали свої життя. А ми й досі змушені боротися за рідну українську мову і робимо це у своїй же державі. Та хіба ж винна вона, наша рідна мова, що частина українців «в Україні і не в Україні сущих» вважає себе перекотиполем, манкуртами, безбатченками? От і залишається нам сподіватися, як сподівався Тарас Бульба, залишається вірити у те, що в кожного нашого співвітчизника прокинеться «крихітка руського почуття» і на українській землі буде справжнє товариство.