Твір на тему: «Що нового увійшло в моє життя, коли я прочитав повість М. Гоголя «Тарас Бульба»

-2

У своїй повісті «Тарас Бульба» М. В. Гоголь зумів правдиво, виразно і яскраво описати Запорозьку Січ. Прекрасна картина відкрилася перед очами головних героїв твору Тараса Бульби і його синів Остапа та Андрія, коли вони під’їжджали до славетного осередку українського козацтва. Музика, життєрадісний і веселий сміх запорожців, дужі козацькі голоси, дзвін ковальських молотів — такими звуками зустріла їх Січ. Вразила героїв повісті і дивовижна постать козака, який розкинувся на дорозі, як лев. Його гордо закинутий чуб сягав на піваршина від землі! Не менше враження на Андрія й Остапа справили закони, за якими жили діти вольниці у Запорозькій Січі.

Закони, здавалося б, занадто суворі і навіть жорстокі, але насправді вони були справедливими. Козацький полковник і курінний отаман Тарас Бульба, який усе своє життя присвятив захисту рідної землі, вважав, що «немає уз святіших від товариства». Так само вважав і кожний звичайний козак. Кукубенко, смертельно поранений під Дубно, дякує Богові, що йому вдалося помирати на очах у своїх товаришів. А останні слова Тараса Бульби були призначені його друзям, які плили річкою на човнах: «До берега! До берега, хлопці! Спускайтесь підгірською стежкою, що ліворуч!.. Прощавайте, товариші!». Останнє слово, остання порада, останній подих — усе їм, братам за духом і ділом.

Ніхто не вмів так славно воювати і захищати Вітчизну, як запорожці. Надзвичайним умінням у бою відзначалися Метелиця і Наливайко, Бовдюг і Шило. Спостерігаючи за козаками, іноземний інженер, який керував захистом Дубно, з подивом вигукнув: «Ось як треба битись і іншим у інших землях!. Так любити рідну землю не те, щоб душею, розумом, а всім, чим Бог дав, так любити ніхто не може». Відчувається, що ці слова про славетних земляків були ніби від самого автора.

Отаман Тарас Бульба присвятив усе своє життя служінню козацькій справі, козацькому товариству. За це він пожертвував життям двох синів, а згодом і власним. Наприкінці оповіді його теж захопили вороги: «Йому прикрутили руки, ув’язали мотузками і ланцюгами, прив'язали його до величезної колоди, праву руку, для більшої безпеки, прибили цвяхом і поставили цю колоду рубом в розколину стіни, так що він стояв вище за всіх і його було видно всім військам, як переможний трофей удачі». Навіть у свій передсмертний час отаман намагався допомогти своїм товаришам і не думав про себе.

Мене вразила мужність українських козаків — наших предків, зображена в повісті «Тарас Бульба». Ця героїчна оповідь змусила мене замислитися над вічними людськими цінностями, допомогла зрозуміти, що головне в житті справжньої людини — жити заради щастя інших, заради кращого майбутнього своїх співвітчизників і своєї рідної землі.