Твір на тему: «Порівняльна характеристика Остапа та Андрія» за повістю М. Гоголя «Тарас Бульба»

Серед вільного товариства запорізьких козаків, відображеного у повісті М. В. Гоголя «Тарас Бульба», головне місце займають образи старого козацького отамана Тараса Бульби та його синів: Андрія й Остапа, не схожих між собою як за характерами, так і зовні. На мій погляд, саме цей контраст між кровними братами допомагає письменнику якнайкраще розкрити козацьке життя і примусити читачів замислитися над власними вчинками і характерами.

З Остапом та Андрієм ми уперше зустрічаємося на батьківському подвір’ї. Спочатку образ Андрія здається більш привабливим, адже у порівнянні з Остапом він більш ніжний і чутливий. Навіть мати сильніше любить і жаліє Андрія. Та поступово знайомлячись з історією життя кожного з братів, ставлення до них змінюється. Стає зрозумілим, що спільна у Остапа та Андрія лише їхня молодість, їхня «свіжість, рослість, могутня тілесна краса», якою милувався навіть батько, не менш сміливий і сильний козак.

Перш за все, добре видно, що Тарасу Бульбі вдалося виховати у своїх синах спритність і хоробрість, прищепити їм інтерес до життя козаків. Але вдача у братів зовсім різна. Андрій хоч і вважався під час навчання в бурсі більш сміливим, але ця сміливість завжди приводила до лиха. У ньому дивом поєдналися удавана мужність і завзятість, він міг хитрити, вивертатися і навіть благати пощади. Остап же був зовсім іншим. Ще з бурси він виділявся міцною волею і ясним розумом. Хоробрий і чесний, у повісті він постає відданим і надійним товаришем: «Він був добрий у такій мірі, в який можна було бути з такою вдачею і в тодішній час».

Майже одразу після того, як Остап і Андрій після навчання потрапляють до Запорізької Січі, вони набувають гарної репутації у своїх нових товаришів. Обидва брати — сміливі й спритні вояки. Але й сміливість їхня не однакова. Остап впевнений у собі і завжди спокійний, і саме за цю розумну сміливість його цінують козаки, саме за цю розважливу хоробрість після загибелі Бородатого його обирають курінним отаманом. А ось сміливість Андрія здається безцільною й безрозсудною, бо він майже не замислюється, заради чого кидається в бій.

Остап добре знає, заради чого він веде боротьбу і заради чого живе. Його надихає прагнення захищати Вітчизну, ненависть до ворогів і безмежна любов до рідної землі. Це й робить Остапа справжнім героєм!

У Андрія ж немає такої щирої любові до друзів і Батьківщини, і тому сліпе кохання до польської дівчини, дочки ворога, швидко пересилює його патріотизм і врешті-решт перетворює на зрадника. Андрій забуває про світлі почуття вірності товариству і Вітчизні: «А що мені батько, товариші, вітчизна!.. нема у мене нікого!». Та доля не пробачила його і поставила, нікчемного, боягузливого, перед батьком. Ганебним вийшло життя Андрія, ганебною стала і його смерть від кулі Тараса. Підстерегла смерть і Остапа. Ми бачимо старшого брата у запеклому бою, під час якого він потрапляє в полон. Але його смерть стала величною і гідною, адже, попри терплячі неймовірні страждання, він навіть ні разу не простогнав.

Отже, перед нами пройшло життя двох кровних братів, синів одних батьків, однієї землі. Але наскільки різні були вони самі, наскільки різні були їхні святині! На прикладі Остапа й Андрія ми ще раз переконуємося в тому, що лише чесне служіння своїй Батьківщині і щира любов до рідної землі возвеличує людину, а малодушність і підступність робить її нікчемною.