Твір на тему: «Злочин — шлях до духовної деградації особистості» за твором О.Ю. Кобилянської «Земля»

Ольга Юліанівна Кобилянська «Земля»

Українська література досі залишається такою близькою своєму читачеві, бо у своїх творах вона не соромиться порушувати найболючіші та найактуальніші теми для всього українського народу. Українські письменники не боялися обговорювати страшні питання, роздумувати над серйозними проблемами, тому їх творчістю досі цікавиться сучасна молодь, а їхні твори майже ніколи не припадають пилом. Але саме сьогодні хотілося б трохи поговорити про одну з найкращих, на мою думку, повістей усіх часів. Я хочу звернути вашу увагу на відомий твір не менш відомої української письменниці Ольги Кобилянської «Земля» і, зокрема, на одну з основних порушених у ній проблем: злочин — шлях до духовної деградації особистості.

Сюжет цієї повісті взятий із реального життя, її основою стала трагедія братовбивства в селі Димка у 1894 р., тому уся історія звучить надто правдоподібно, і читач довіряє кожному слову авторки, разом з усіма героями відчуває їх неспокій і усілякі переживання. Безперечно, це робить повість неперевершеною, справжньою, живою, що дозволяє кожному, хто з нею знайомиться, поринути у світ змальованих персонажів і проникнутися головними питаннями, долучитися до пошуків істини. Темою твору є зображення життя звичайної гуцульської родини, її залежність від власного шматка землі. На тлі цієї провідної думки показано певні людські вади, нездорові бажання та необдумані вчинки, іноді навіть злочини. Якщо зупинитися саме на злочинах, то тут говорити можна дуже багато і довго. Звичайно, основним і найстрашнішим злочином, про який можна прочитати у повісті, є братовбивство. Сава, не витримавши сімейної несправедливості, вирішив поквитатися зі своїм братом за те, що той отримає власну ділянку від батьків, а він — ні, тому останній самостійно обрав для Михайла покарання — вбивство. Та, мабуть, навіть не вбивство є найстрашнішим вчинком у цьому випадку, найбільш страшним є те, що юнак не відчував каяття, не признавав своєї вини і вважав свої дії єдиним правильним рішенням у ситуації, що склалася. Тому можна зробити висновок, що молодший брат Михайла потрапив на шлях духовної деградації, можна навіть припустити, що цей молодик знаходився уже не в поступовому процесі, а досягнув самого піку занепаду своєї душі. Тому неможливо уявити, яке майбутнє чекало на хлопця, і які покарання готувало для нього надалі його ж таки життя.

Не можна не сказати й про інші, не такі грандіозні, але й не менш важливі злочини. Ці злочини не мають юридичного підтвердження, але моральні закони вони все ж порушують. Одним з таких злочинів стали, на мою думку, стосунки Сави з двоюрідною сестрою Рахірою, що раніше та і досі вважається не тільки порушенням будь-яких норм, а й страшним гріхом. Може, саме це ігнорування моральних норм, цей перший злочин, і став точкою відліку усіх Савових бід і нещасть, можливо, це і стало першим поштовхом до початку процесу деградації його душі, адже не кожна людина наважиться так зухвало і відкрито розвивати стосунки, які є неприйнятними у його середовищі.

Ще б хотілося сказати про вчинок Марійки. Скоріш за все, не кожен зі мною погодиться, але я вважаю ставлення Марійки до Анни і її дітей ні чим іншим, як злочином. Не уявляю, на скільки треба бути черствою людиною, щоб проігнорувати, наплювати на прохання бідолашної дівчини прийняти хоча б одного з її дітей, тим паче, знаючи, що діти Анни — це і рідні діти її дорогого Михайла. То хіба таку поведінку не можна вважати злочином? Хіба таке ставлення не є аморальним? Тому я впевнена в тому, що це є безперечним показником занепаду душі Марійки, початком її шляху до знищення своєї духовності.

Отже, тема злочину і його наслідків вивчена і висвітлена Ольгою Кобилянською у повісті досконало. Тому, бажаю кожному, хто хоче познайомитися з цим неперевершеним твором, звернути увагу на подану проблему, адже тоді, думаю, ви наважитесь переглянути своє ставлення до життя і, можливо, навіть його зміните.