Твір на тему: «Чи актуальна п’єса М. Куліша «Мина Мазайла»

+3

Одним з основних напрямків політики радянської влади на початку становлення соціалістичної держави була українізація. У першій половині 20-х років ХХ століття почався активний період розвитку української мови і культури: по всій території республіки створювалися українські спілки і видавництва, відкривалися школи й інші навчальні заклади, де викладання велося українською. Митці повірили у зміни на краще, але досить скоро політику українізації було відкинуто, а її поразці почали радіти міщани, які використовувати досить агресивні форми неприйняття усього українського. Саме цей процес відображується у п’єсі М. Куліша «Мина Мазайло».

Ця драма недарма отримала назву «філологічного водевілю», бо проблеми, що розкриваються у творі, і події, що відбуваються у п’єсі — все торкається одного питання: збереження самобутності української мови, культури і нації. У різних персонажів драми українізація викликає різне ставлення. Наприклад, головний герой драми Мина Мазайло не може позбутися свого комплексу національної нерівності і бажає змінити своє прізвище на більш «милозвучне» та схоже на російське. «Двадцять три роки... носю я це прізвище, і воно, як віспа на житті — Мазайло!.. Жодна гімназистка не хотіла гуляти — Мазайло! За репетитора не брали — Мазайло! На службу не приймали — Мазайло!..». Погодьтеся, смішно стає, коли Мина намагається з кореня «маз» утворити, на його думку, щось путяще — «Мазєнін», «Мазанський», «фон Мазел», «де Мазе», «Мазеленський», «Мазов» тощо. Противниками українізації були й інші члени родини Мазайлів — дружина Мотрона, дочка Рина і тітка Мотя.

Не менш смішно виглядають і спроби Мини вивчати російську мову за допомогою вчительки. Та й взагалі, у своєму безглуздому прагненні відмовитися від національного коріння родина Мазайлів виглядає комічно і, у той же час, трагічно. Не дуже смішно стає сучасним читачам, коли вони згадують, що й сьогодні майже на кожному кроці можна зустріти таких самих «Мазайлів», які всіма силами прагнуть відокремитися від українського, і тільки від однієї думки про активний розвиток української національної культури скрегочуть зубами.

Незрозуміло, чого вони так реагують, чому кривлять обличчя, коли бачать, що якась назва написана українською мовою, як тьотя Мотя, яка ледь не зомліла від напису «Харків». Проте, на мій погляд, не слід дуже хвилюватися, адже більшість наших співвітчизників, як і Мокій Мазайло, мріють про вільний розвиток української мови і культури, більшість з них добре розуміють, що у держави, яка відмовляється від свого минулого, не може бути й майбутнього.

Отже, п’єса М. Куліша «Мина Мазайло» є актуальною і в наш час. Адже нам ще рано безжурно сміятися, бо у деяких наших співвітчизників, як і у героїв драми, відсутня самосвідомість, бо й сьогодні патріотизм — досить важлива проблема українського народу. Я вірю, що з часом в Україні все ж таки не стане «Мазайлів», а залишаться лише справжні українці, свідомі своєї національної гідності.