Твір на тему: «Михайло й Сава — протилежні психологічні типи» за твором О.Ю. Кобилянської «Земля»

Ольга Юліанівна Кобилянська «Земля»

Повість Ольги Юліанівни Кобилянської «Земля» можна сміливо віднести до перлин української літератури, до справжніх скарбів української культури. Теми, які порушила письменниця у своїй повісті, були актуальними як і для цілого світу (злочин і кара; нещасна любов), так і конкретно для України (важливість свого шматочку землі у житті кожного простого селянина). «Земля» Ольги Юліанівни стала шедевром, бо авторка зуміла поєднати у творі кардинально різних людей, таких людей, які були несхожі зовнішньо і внутрішньо, які мали відмінні погляди на одне і теж, але жили на одній землі, разом співіснували. Особисто мене найбільше вразила різниця між синами одних батьків, які виховувались в однакових умовах і жили одним життям. Тому далі я хочу поговорити саме про Михайла і Саву і про їх зовсім протилежні психологічні типи.

Два брати народились у сім’ї Марічки та Івоніки, які все своє життя присвятили земельній роботі, тому хлопцям ще з малечку прищеплювалась любов до землі, повага до неї. Та коли юнаки подорослішали, то різницю між ними можна було помітити неозброєним оком, адже це проявлялось навіть у їх зовнішності. Ольга Кобилянська дає Саві таку характеристику: «Він був високий ростом, вищий від свого брата, але ніжно збудований, як мати. З лиця подобав також на неї і був би гарний, коли б не його безустанно заблуканий погляд, що мав у собі щось зимного й несупокійного», а про Михайла говорить так: «І не саме великий, але плечистий і сильний, а з лиця мов у якої дівчини, лише що над устами засіявся вус». Погляди на життя у хлопців теж різнилися: молодшенький Сава все хотів розважатись, зовсім байдужий до роботи був, прагнув свободи й гульні, одне заняття було в голові — полювання, на це у нього завжди знаходився час; старший Михайло ж, навпаки, життя своє присвячував батьківській справі: слідкував за дорогоцінною землею, доглядав худобу, не соромився працювати і це діло щиро любив. Навіть дівчат брати обирали несхожих: Сава заглядався на свою двоюрідну сестру Рахіру, він навіть не вважав це за гріх, а ця циганка приваблювала хлопця своєю розкутістю, вседозволеністю, йому було приємно чути від нею підтримку у всьому, навіть у найгірших, найтемніших і несправедливих ділах. Старший брат застерігав молодшого від таких недобрих стосунків, все просив їх розірвати і забути цю молодицю, бо відчував своїм серцем, що до добра це не доведе. Сам Михайло цінував у жінках інше, тому і покохав, обрав з-поміж усіх сільських дівчат наймичку Анну, яка вирізнялася своєю добротою, чесністю, вихованістю і порядністю. Парубка не турбувало те, що його кохана була з бідної сім’ї і не мала нічого отримати у спадок, для нього вирішальним критерієм були почуття щирі, чесні, справжні… Та, на превеликий жаль, стосунки Михайла і Анни не мали свого щасливого й омріяного кінця, їх історія кохання закінчилась дуже сумно: Михайла вбив рідний брат, а Анна була зневажена родиною коханого. Я думаю, що і стосунки Сави з Рахірою не були безхмарними, адже рідко коли можна побудувати на чужому горі власне щастя…

Отже, Ольга Кобилянська — це справжня майстриня слова, це психолог і просто чуйна людина. Так майстерно показати дві зовсім різні душі, мабуть, ніхто більше просто не зможе. Тому я раджу кожному прочитати, ознайомитися з неперевершеною повістю «Земля», і винести з тієї історії хоча б якийсь життєвий урок для себе.