Твір на тему: «Зображення воєнного дитинства» за повістю Г. Тютюнника «Климко»

+8

Повість відомого українського письменника Г. Тютюнника «Климко» переносить нас у часи Великої Вітчизняної війни, що принесла смерть, голод, знущання і хвороби не тільки українцям, а й іншим, поневоленим Німеччиною, народам. У часи війни без житла, без батьків, без будь-якої допомоги залишилося багато дітей. Вони були змушені самостійно шукати, де жити, у що одягатися і що їсти, змушені були, не знаючи відпочинку й сну, працювати поряд з дорослими за верстатами і у сільському господарстві.

Саме цей важкий час припав на дитинство автора повісті. Війна застала майбутнього письменника Григора Тютюнника на Донбасі, але нещадний голод примусив хлопця повернутися до матері на Полтавщину. Тому повість «Климко» можна вважати й автобіографічною, бо подорож головного героя твору Климка до Слов’янська дуже схожа на подорож Тютюнника на Полтавщину. Автор повісті був одним з тих юнаків, які у часи війни опинилися перед щоденною смертельною небезпекою. Але це зовсім не означає, що «Климко» — абсолютно біографічна оповідь про життя письменника під час Великої Вітчизняної війни.

Головний герой повісті — Климко. Для того, щоб врятувати від голоду свої вчительку з маленькою дитиною і свого шкільного товариша, хлопчик відправляється за сіллю на Донеччину. В основі твору — пригоди Климка під час подорожі шляхами війни, його зустрічі з різними людьми, відображення доброти наших співвітчизників та їхньої готовності до взаємодопомоги.

Климко — сирота, який виховувався у дядька. Але й той гине від фашистської бомби, і життя змушує хлопчика дуже рано стати «дорослим». Залишившись один, він стає більш хазяйновитим, відповідальним і серйозним, бо після смерті останньої близької людини він змушений покладатися лише на себе. Мабуть, саме через це і Климко, і його шкільний товариш Зульфат такі чутливі до чужого горя. Самі беззахисні, хлопці прихистили у себе вчительку Наталію Михайлівну з її маленькою донькою Оленькою. Розуміючи, що їм не вистачить запасів їжі на зиму, Климко відправляється за двісті кілометрів від станції до Слов’янська, в якому можна було придбати сіль. Ця сіль на рідній станції була на вагу золота і її можна було обміняти на гарну їжу.

Під час своєї подорожі Климко зустрічає багато різних людей, більшість з яких готові допомогти навіть чужим, зовсім незнайомим людям. Це і безногий швець, який разом з Климком рятує дівчину від Німеччини, і тітка Катерина, яка виходжує хлопчика під час його хвороби, і багато інших людей, які й складають звичайний український народ.

На жаль, Климко так і залишився у воєнному дитинстві, бо загинув вже біля свого дому від автоматної черги. А скільки ще було таких хлопчиків, які не за роками подорослішали, але так і не дожили до Перемоги, не дожили до дорослого віку. Автору повісті пощастило вижити, але своїм святим обов’язком він вважав зобразити воєнне дитинство, якого ніколи і нікому у світі не слід бажати.

У сучасному світі дуже багато жорстокого — забирати життя ні в чому не винних дітей, залишати їх без житла і батьків. Тому нам з вами треба прикладати усі зусилля для того, щоб нашу рідну землю ніколи не обпалив пекельний вогонь війни.