Твір на тему: «Чому Сава більше боїться не материних сварок, а батькового мовчання?» за твором Ольги Кобилянської «Земля»
Зовсім нещодавно я познайомилась з прекрасною повістю Ольги Кобилянської «Земля», де порушено багато, на момент написання, актуальних проблем. І однією з головних є братовбивство. Жахлива трагедія у сім’ї, страшний гріх і велике горе — усе це наслідки єдиного вчинку однієї людини - Сави Федорчука, молодшого сина Івоніки і Марічки.
Хлопець не був улюбленою дитиною у родині. Батьки хвалили і пишалися завжди своїм старшим Михайлом, який любив працювати, хисткий був до будь-якого діла. Сава, на жаль, виріс зовсім не таким. Хлопець він був гарний, схожий на матір, але працювати не хотів, все йому гульня в голові та танці, щоправда ще стріляти дуже любив — це було його хобі, так звана розрада для душі, спосіб заспокоїтись і побути наодинці. Та, незважаючи на таку поведінку, Сава все ж поважав і любив своїх батьків. Хоча, мабуть, це питання дуже спірне, адже тільки згадаймо, як він реагував на прохання матері і батька припинити стосунки з двоюрідною сестрою Рахірою: молодик бунтував, заперечував і завжди повертався до своєї обраниці. Головною його турботою і мрією було отримати шматочок землі від батьків у спадок, адже земля для тогочасного селянина була цілим життям, єдиним заробітком і способом себе прогодувати. Тому протягом усього твору ми помічаємо боротьбу, відчайдушну боротьбу Сави за цю земельну ділянку. До речі, видно, що для юнака думка батька набагато авторитетніша за думку матері, тому хлопець завжди реагує не те що на погляд Івоніки, а навіть на довге мовчання у свій бік, бо сприймає його, як потенційну загрозу. Звичайно, матір же завжди все пробачає, для неї сини — це найбільше надбання, тому й не реагує Сава, а навіщо реагувати, вона ж посварить трохи та й забуде. Навіть після жахливої трагедії, що сталась у родині Федорчуків, братовбивства, нещасний боявся поглянути у вічі батька, боявся відчути на собі пронизливий, холодний, мовчазний погляд, який здавався значно страшнішим за відчайдушне мамине голосіння.
Не можна, мабуть, винити у страшному злочині тільки Саву. Так, хлопець став на слизьку стежку. Так, він скоїв страшний гріх через почуття заздрості. Так, безперечно, він основний винуватець. Але, якщо поглянути трошки глибше, то можна дійти висновку, що повністю негативних і повністю позитивних людей просто не існує. На вчинок Сави все ж вплинуло багато чинників: нелюбов батьків, неповага до його вибору, зневіра рідних у цього юнака, зверхність старшого брата. Зрозуміло, що це не виправдовує молодого Федорчука, але треба завжди пам’ятати, що у всіх бідах одна людина винною ніколи не буває.