Твір на тему: «Чи справді сміливі завжди мають щастя?»

Іван Павлович Багряний «Тигролови»

+3

Думки людей на цю тему дуже різняться. Один думає, що краще тихо жити, легко піддаватися труднощам, не шукати зайвих пригод чи проблем, не ризикувати, інший же вважає, що лише рішучість, мужність допоможе провести буття якнайкраще. На мою думку, сміливі люди завжди будуть мати щастя: треба боротися за своє майбутнє, шукати цікавих пригод, знайомитися з новими людьми, тоді життя буде різнобарвним і захопливим.

Яскравим прикладом сміливих вчинків людей є пригодницький роман видатного українського письменника Івана Багряного «Тигролови». У своєму творі автор зображує трагічну долю людини-особистості в радянському тоталітарному режимі. Багряний доводить, що добро завжди переможе зло, головне — бути сміливим!

Коли я читаю роман, мене вражає те, що Григорій Многогрішний, головний герой, має тяжкі випробування, непросту життєву дорогу. Шукаючи будь-який вихід, знесилений, зібравши останні сили, він все ж таки тікає із «залізного дракона». Випробування мали б закінчитися, коли чоловік покинув ешелон смерті, та раптом Многогрішний чує крики людини й намагається йти на допомогу, не знаючи, що його чекає... Чоловік знаходить у собі останні сили, кидається на ведмедя з ножем і рятує дівчину. Сміливість, мужність, рішучість заслуговують на щастя!

Григорій вижив, а реабілітуватися йому допомагала родина Сірків. Наталка, дівчина, котру врятував Многогрішний, була звичайною дівчиною, та сильна любов до її рятівника зробило її більш ніжною, жіночною, красивою. Молоді люди покохали одне одного, батьки благословили їх. Наталка вимушена тікати разом з Григорієм. Дівчина не знає, що її чекає, та вона залишає батьків, Батьківщину й прямує з коханим. Батьки змушені відпустити доньку в невідомі місця, адже розуміють, що тепер вона буде щаслива лише з Григорієм. Самі Сірки в 1887 році змушені були тікати й шукати нове місце для життя: «У сміливих щастя завжди є! От хоч би ми. Приїхали сюди... Боже! Яка страшна і дика пуща була! І нудьга смертельна. І лихо скрізь навколо, і злидні, і смерть. Чужа чужина... А бач, оббулися! І дивись — зажили ж як потім! І пущі здолали, і край скорили. І звикли, полюбили. Спочатку ми поселилися в селі, тепер це містечко Києвом зветься. Хати білили, як на Україні. З нас тут за це сміялися, що от, мовляв, скільки лісу, а «хохли» хати з глини ліплять та білять. Колись до революції здорово жили тут наші люди. Тут край працю любить та й винагороджує її щедро. А народ наш роботящий. То й ми жили колись».

Пара кидає виклик долі: Наталка й Григорій дивовижно переходять кордон країни й нарешті опиняються в безпечному місці. Тут вони дають волю своїм почуттям: «Дуріли обоє, опиваючись тим щастям до нестями». Отже, Сірчиха мала рацію: «Сміливі завжди мають щастя». Я впевнена, Григорій та Наталка змогли зберегти своє щире й взаємне кохання. Думаю, що їхнє подальше життя було наповненим радісних моментів.