Твір на тему: «Минають дні, минають ночі» — роздуми Тараса Шевченка про минуле і майбутнє українців»
«Кобзар» Тараса Шевченка зібрав у собі велику кількість найрізноманітніших образів. Він — живий поет. Він говорить голосом любові й правди в усі часи. Його ідеї — вічні. В основі світогляду поета — Євангельські поняття — чистота почуттів, сувора відвертість. Його «Кобзар» — це книга, у якій він поклоняється своєму богу — Любові й Правді. Кожен по-своєму пізнає «Кобзаря». Проте треба вміти читати цю книгу, адже Шевченко — поет глибокий і складний. Міф про його самозрозумілість і простоту повинен бути розвіяний. Щоб розуміти поезію Тараса Григоровича потрібно знати його життя, його час, його оточення, стан України, Росії й світу. У своїх віршах поет майстерно поєднував власну сповідь і думку народу. Бо ж з нелегкою долею жив не лише він. Вся Україна страждала.
У свої поезії «Минають дні, минають ночі» Тарас Григорович намагається відповісти на запитання, чому ж немає долі, чи зможе вибороти її собі українець, чи заслуговує він на щастя. Ставлячи риторичні запитання, поет пояснює причини поневірянь українців. Головною думкою у творі є ідея людської бездіяльності, що нищить будь-які можливості здобути собі щастя. Мабуть, це закладено в нашій ментальності — приймати все належним чином, незважаючи на те, чи подобається це чи ні. Мабуть, пасивність народу — головна проблема, що спонукала Тараса Григоровича до написання вірша. Він не розумів, чому українці не діють, чому «сплять». Вважаючи бездіяльність і байдужість злочинними, поет пише:
Страшно впасти в кайдани,
Умирать в неволі.
А ще гірше спати, спати,
І спати на волі.
Центральна проблема поезії викрита поетом гнівно. Він як борець не може витримати спостерігати за тим, як усе пливе за течією. Живучи за принципом, що ніколи не можна здаватись, він вимагає цього і від своїх земляків.
Тарас Шевченко написав цей вірш у 1845 році від враженнями перебування в Україні. Він тужив за рідною землею і переживав всі проблеми народу, як свої, тому приїхавши сюди був глибоко розчарований і засмучений ситуацією, яка тягарем лежала на плечах українців. Він запевняє своїх братів, що краще жити на волі навіть зі злою долею. Адже свобода дає можливість людині залишатись індивідуальністю, полишити слід по собі на своїй землі. А неволя вбиває в людині бажання жити, творити, тоді особистість нівелюється, і вже «однаково чи жив, чи загинув».
Тарас Григорович Шевченко недарма є такою величною постаттю не лише для української культури, а й історії. Його життя і творчість є прикладом того, як свідома людина може бути відповідальною за землю, на якій народилась і виросла. Будучи поетом правди, він став справді улюбленим поетом для українців, адже його критика завжди об’єктивна і вказує новим поколінням українців орієнтири чесного життя.