Твір на тему: «Мина Мазайло і наша сучасність» за п'єсою М.Г. Куліша «Мина Мазайло»

Микола Гурович Куліш «Мина Мазайло»

Проблема статусу української мови в нашій державі завжди була і зараз залишається напрочуд актуальною. В історії України нараховується чимало спроб популяризації й утвердження вітчизняної мови. Та, на жаль, більшість з них виявились просто неефективними або ж політично заангажованими, тому і не мали належного бажаного результату. Чесно кажучи, мене це відверто дивує, адже я вважаю, що українська мова має популяризуватися самими українцями, а не навпаки, викликати в них спротив. Мабуть, так само, як і я, майже сто років тому дивувався Микола Куліш і навіть написав відому і в наш час комедійну п’єсу «Мина Мазайло».

У «Мині Мазайло» видатний драматург двадцятого століття Куліш зумів майстерно передати всі тонкощі процесу українізації суспільства минулого століття. Виникає логічне запитання: чому п’єса про таке далеке й забуте залишається і досі актуальною й популярною? Відповідь проста: Україна і зараз стоїть на порозі змін, адже після подій недавнього минулого — революція Гідності, ми показали світу своє власне «я», тим самим і завоювали міжнародний авторитет, але для того, щоб його утримати, прояв самодостатності все ж повинен бути не короткочасним і не епізодичним, а постійним, а найкраще він проявляється в любові до всього народного, самобутнього та, звичайно, у повазі до рідної мови. Тому зараз ми спостерігаємо дивний процес — суспільство поділяється на два табори: прибічники й активні противники сучасної українізації. Така ж сама ситуація описана і в комедії «Мина Мазайло», але там розкол стався не в суспільстві, а в конкретній родині. Голова сімейства Мазайлів Мина вважає, що причиною його життєвих бід і негараздів є його українське коріння, а зокрема, немилозвучне прізвище: «Двадцять три роки носю я це прізвище, і воно, як віспа на житті — Мазайло!.. Ще малим, як оддав батько в город до школи, першого ж дня на регіт взяли: Мазайло! Жодна гімназистка не хотіла гуляти — Мазайло! На службу не приймали — Мазайло!». Смішно навіть читати епізоди, у яких сім’я намагається обрати більш привабливе, мелодійне прізвище, але виходить щось не зовсім путяще, наприклад, «деМазе», «Мазенський», «фонМазен» чи «Мазеленський». Та не тільки старший Мазайло виявився ненависником українського, нелюбов до всього народного була і у його дочки Рини, і у дружини Килини, і у незамінної своячки з Курська Мотрони Розторгуєвої, яка вважала, що «прілічнєє бить ізнасілованной, нєжелі українізірованной». Єдиним у сім’ї, хто не піддався загальним настроям і не тільки зберіг любов до української мови, а й зумів українізувати свою кохану Уляну, був син Мазайла Мокій. Мока — один з небагатьох, хто залишився українцем не тільки на словах, а й своїй душі. Його захоплення усім українським видно в бажанні змінити прізвище на винятково українське Мазайло-Квач, у щирій зацікавленості вітчизняною історією, у розумінні й відчутті багатогранності рідної мови. Зрозуміло, що Мокій не став перешкодою на шляху до зміни родинного прізвища. Мазайли все ж стали Мазєніними. Але навіть після таких кардинальних змін усі біди, які Мина приписував своєму українському корінню, не забули про нього: за систематичний і зловмисний опір українізації його було звільнено з посади.

Тож сучасному поколінню слід звернути свою увагу на цей шедевр минулого століття, адже він доступно пояснює, що може статися з тими, хто зневажає своє рідне, українське.