Твір на тему: «Проблема роздвоєння особистості у творчості Миколи Хвильового».

+3

В українській літературі минулого століття постать Миколи Хвильового особлива. Він прожив коротке життя, але своєю громадською позицією доводив немарність, осмисленість свого життя. Проте за твердістю і категоричністю характеру Миколи Григоровича була схована невизначеність. Він сумнівався в правильності свого життєвого вибору, адже, ставши за час Першої світової війни більшовиком, під кінець свого життя повністю розчарувався в більшовицькій ідеології й почав жорстоко її критикувати, за що не один раз був названий буржуазним націоналістом, фашистом. Будучи романтиком у душі, Микола Хвильовий описав свої переживання у психологічній новелі «Я (Романтика)». Цей твір — намагання письменника розібратися в собі, дати відповіді на запитання, що мучили його душу.

Особистість людини формується роками. Вплив на її творення всебічний: отримані знання й досвід, коло спілкування, сучасні їй події. Особистість у моїй уяві асоціюється з чимось стійким, конкретним. Змінити ж її можна лише під сильним впливом зовнішніх чинників або протягом дуже довгого часу. Головний герой новели Миколи Хвильового має вольовий характер, він твердо визначив для себе принципи, за якими він живе. Здавалося б, що людину такої життєвої позиції важко переконати в протилежних поглядах на життя. Все ж у нього виникли сумніви щодо правильності його вчинків, філософії життя, що дуже схоже на біографію самого автора: він так само, як і його герой, засумнівався в істинності ідеології політики, яку він підтримував.

За роздвоєння особистості людина постійно відчуває якесь внутрішнє протистояння, протиріччя, що не дозволяє повністю усвідомити й обґрунтувати якусь одну точку зору. Справа в тому, що всередині людини конфліктують одразу кілька поглядів, які можуть бути абсолютно протилежними. І до певного часу вони знаходяться під контролем людини. Так сталося і з головним героєм новели: у ньому почали боротись почуття обов’язку й схильність до гуманізму. Він усвідомлював, що повинен підтримувати обрану ним ідеологію. Вона йому подобалась, адже передбачала щасливе майбутнє, до нього потрібно було тільки почекати. Підживлював у ньому бажання служити ідеї, його чекістське «Я» доктор Тагабат, що ніби був його підсвідомим поводирем на шляху до «загірної комуни». Любов до людини намагалася оживити в ньому мати, що була для нього ледь не святою. Другий його підсвідомий голос нашіптував про важливість залишатися людиною за будь-яких обставин.

Проте одного разу може відбутися збій у психіці. Внаслідок цього ці погляди, що людина контролювала і могла ставити для них пріоритети, починають жити ніби окремим життям, виходять з-під контролю людини й проявляються в найрізноманітніших виявах. Люди починають відчувати суперечливі почуття до себе, оточуючих і до будь-чого, що вони бачать, чують, розуміють. Герой новели Миколи Хвильового відчував саме такі переживання. Розриваючись між обов’язком і маминими настановами, він розгубився, втратив упевненість у тому, що робив, збився з курсу, якого так вперто тримався. Намагаючись поєднати в собі одночасну людяність і повагу до тоталітарної системи, герой втратив власне «Я». Кажучи «Я чекіст, але я й людина», він повністю нівелює себе як особистість, заперечує стійкість своїх поглядів, виступає, як людина, що не може знайти місця в цьому світі.

У душі головного героя велася боротьба добра і зла, таких глобальних величин. На жаль, у цьому двобої перемогу отримала темна сторона. Як на мене, це сталось тому, що персонаж твору був безвільною людиною й легко піддавався на провокативні виступи Тагабата. Убивши матір, він застрелив разом з нею усе людське в собі. Він — чекіст. І відданий своєму покликанню, він знищив останній світлий куточок своєї душі. Він виявився занадто слабким психічно, роздвоєння особистості цілком зламало його, як людину, індивіда. Шкода, що усвідомлення помилок приходить лише після того, як ми їх робимо. На жаль, сьогодні є чимало тих, хто готовий переступити через загальнолюдські цінності заради своїх амбіцій. Потрібно контролювати свої бажання, чітко визначити мету свого життя і зважати на те, що обрана ціль не руйнуватиме життя інших.