Твір на тему: «Моральна еволюція Степана Радченка» за романом В.П. Підмогильного «Місто»

Валер'ян Петрович Підмогильний «Місто»

+5

Великий твір Валер’яна Підмогильного «Місто» став першим прикладом урбаністичного роману в українській літературі. Та не новизна форми привернула увагу мільйонів читачів тоді і продовжує робити це зараз, таку функцію виконали саме широта думок і задуму автора. І справді, читаючи цей витвір, звертаєш увагу не на вишуканий і майстерний опис місцевості, а насамперед на неповторних і нетипових героїв, на їх думки і вчинки. Головним героєм роману Валер’яна Підмогильного є Степан Радченко — вічний і безпринципний завойовник міста. Не дивно, що цей персонаж виявився напрочуд складним і доволі непередбачуваним, тому мені було особливо цікаво досліджувати його моральну еволюцію, а може, власне, і деградацію душі протягом усього цього грандіозного дійства.

Степан Радченко — це звичайний молодий сільський хлопець, який прагне досконалості, має благородні цілі і не викривлене світобачення, але таким він постає перед читачем тільки на самому початку твору. Та люди змінюються, і Степан не був винятком. Радченко постійно еволюціонує, змінюючись під впливом різних обставин, як зовнішньо, так і внутрішньо. І першим кроком до кардинальних змін і став переїзд до міста, цей вчинок поклав початок формуванню нової, окремої особистості. Бажання бути чогось вартим деформує погляди і стиль життя хлопця; щоб успішно самоствердитись, юнак застосовує не найкращі і не найблагородніші методи. І найяскравіше це помітно у його стосунках з жінками.

Прибувши до міста, Радченко відверто симпатизує своїй землячці Надійці, мріє про їх можливе спільне майбутнє, радіє кожній зустрічі з дівчиною. Завдяки Наді Степан знайомиться з літературою, яка в результаті стає сенсом його буття. Тому, натхненний першим у своєму житті літературним вечором, він пише довершене, особисто для нього, оповідання «Бритва» і пропонує його до розгляду і оцінки відомому літературному критику Світозарову. Зневага і відмова критика у розмові обурює письменника-початківця, та злий і знервований він все ж знову йде до Надійки. Але сильна образа нагадує про себе, адже замість приємної прогулянки Степан зривається на невинній дівчинці і, щоб втамувати власну злість, завдає їй душевного болю, покидаючи назавжди. Це було першим яскравим проявом змін у душі молодика, його моральної деградації. Та це ще не найгірше. Живучи у Гнідих, Радченко дозволяє собі завести непристойно близькі стосунки із господинею дому, таким способом самостверджуючись, доводячи собі, що все ж чогось вартий. Його не бентежило те, що він власноруч руйнує чужу, може, й нещасливу, але сім’ю; йому не соромно товаришувати з сином своєї дорослої коханки, натомість Степана відверто дивує злість Максима і його рішення покинути батьківський дім, дізнавшись правду про свою матір і названого «друга». На цьому етапі життя Степан вже не бачить різниці між гарним і поганим, добром і злом, він втрачає власні принципи і нормальні людські цінності, ставить своє «я» вище від усіх.

Та і це не кінець. Після простої Тамари Василівни молодий письменник зустрічає міську, не схожу на інших дівчину Зоську, стосунки з якою кардинально відрізняються від попередніх. Зоська закохує в себе Степана, змінює його звичайний ритм існування, наповнюючи його життя своєю постійною присутністю. Радченко розуміє, що кохає цю паняночку, тому в пориві почуттів навіть пропонує їй одружитись. Але так просто у нього нічого не буває. В той же день він показово розриває стосунки із бідною Зоською, адже вважає, що одруження зруйнує його життя, зробить залежним від іншої людини. Яким би гидким не був цей вчинок, лякає не він, а дещо інше. Будучи в розпачі, молода дівчина отруїлася, вкоротила собі віку, а Степан, дізнавшись про це, навіть не відчув справжніх душевних тортур, проігнорував таке страшне горе, у якому, за великим рахунком, був винен. Це і стало кульмінацією, у цей момент у душі героя вже не було нічого людського, він знищив у собі людину, відрікся від власної душі…

Маючи на меті завоювати місто, самоствердитись і показати свою значущість, Степан Радченко забув про те, що він завжди мав залишатися людиною. На жаль, душа його зазнала страшних і безповоротних деформацій та морально деградувала. А потім, придушивши останні крики совісті, остаточно загинула.