Твір на тему: «Гуманістичні традиції народного побуту й моралі в повісті І.С. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я»

Іван Семенович Нечуй-Левицький «Кайдашева сім’я»

+1

Кожен, хто знайомий з творчістю Івана Семеновича Нечуя-Левицького, може впевнено сказати, що повість «Кайдашева сім’я» є одним із найуспішніших творінь письменника. Так майстерно й детально описати побут і звичаї народу, розкрити проблеми тогочасного суспільства на прикладі однієї родини може лише справжній знавець своєї справи, який володіє знаннями з історії, культури народу та мистецтва слова.

Вже з перших сторінок перед читачем постає колоритний пейзаж українського села: левади, ліси, садки і гори, під однією з яких «...в глибокій западині стояла чимала хата Омелька Кайдаша». Варто лише зазирнути в ту оселю, щоб побачити родину працьовитих селян, які живуть за народним календарем і шанують споконвічні традиції. Перш за все це можна побачити по обряду оглядин та заручин Карпа й Мотрі «...після другої пречистої Карпо повінчався з Мотрею. Чотири дні грали музики, чотири дні пили й гуляли гості в Довбиша». Здавалося б, що може бути кращим за новоспечену щасливу подружню пару? Як у народі було заведено приводити своїх дружин до батьківської хати, так і вчинили Кайдашеві сини. І тут мене вражає той факт, що з дружньої родини усі перетворюються на окремі ворогуючі табори, які забувають про будь-які принципи моралі та нормальних сімейних взаємин: «Не чорна хмара з синього моря наступала, то виступала Мотря з Карпом з-за своєї хати до тину. Не сиза хмара над дібровою вставала, то наближалася до тину стара видроока Кайдашиха, а за нею вибігли з хати Мелашка з Лавріном, а за ними повибігали всі діти. Дві сім’ї, як дві чорні хмари, наближались одна до другої, сумно й понуро». Мотря свариться з Кайдашихою через курку, що сіла в чуже гніздо, стара ж у свою чергу експлуатує невістку, зловживаючи її працьовитістю, Карпо часто гнівається на батька, називаючи його «іродовою душею», а Мелашка взагалі воліє залишитись у Києві, аби не повертатися додому. На тлі цих чвар та постійного непорозуміння автор висвітлює низку проблем, які торкалися багатьох тогочасних родин і є актуальними й зараз. Іван Нечуй-Левицький вміщує в образ однієї родини менталітет, уявлення та звичаї, що притаманні всьому народу. З цього можна зробити висновок, що проблеми батьків і дітей, сімейних стосунків, народної моралі та людської гідності є всенародними. Але сказати, що Кайдаші — це обмежені люди низької моралі, які застрягли в трясовині проблем у межах своєї хати, теж було б неправильно. Кожен із героїв твору є унікальним за своєю природою. Незважаючи на різні негативні моменти, Маруся Кайдашиха надзвичайно любить дітей, тому справжнім ударом для неї була заборона Мотрі спілкуватися з онуками «...діти забрали гостинці та й давай махати рученятами на бабу та промовляти ті слова, що їм доводилось не раз чути од матері». Мотря ж у свою чергу була справжньою господинею та вправною у будь-яких хатніх справах.

Також звернемо увагу на те розмаїття народних традицій та звичаїв, якими насичена ця винятково геніальна повість. Наприклад, якщо парубок іде в чуже село, то він обов’язково повинен поставити могорич для всіх місцевих хлопців, що й зробив Лаврін, коли прийшов на побачення до Мелашки. Також до поширених звичаїв, що присутні в цьому творі, можна віднести такі: коли дівчина виходить заміж, то вона має бути вправною до будь-якої хатньої роботи, весілля святкують чотири дні, уся сім’я завжди їсть разом за одним столом, коли гість заходить у хату, він одразу сідає — це прояв його поваги до господарів тощо.

Ще довго можна перераховувати ті традиції, що вміщує в собі ця енциклопедія народної культури. Влучно Іван Якович Франко назвав автора цього твору «всеобіймаючим оком України». Повість «Кайдашева сім’я» — унікальний зразок єдності моралі, ідеології, світогляду, традицій і звичаїв усього народу, втілених в образ пересічної української родини — дзеркала соціальної психології минулих часів, що досі є відгомоном у сучасності. Мені надзвичайно подобається цей твір, адже він дозволяє нам поглянути на людські взаємини крізь призму віків і побачити, що час минає, а люди не змінюються, їхні помилки та проблеми постійно повторюються з епохи в епоху. Тому завдяки подібним творам можна не лише захоплюватись різноманіттям культури народу, отримуючи лише естетичне задоволення, а й робити певні висновки для себе, учитися на чужих помилках та намагатися їх не повторювати, таким чином використовуючи досвід минулих поколінь.