Твір на тему: «Життя пройде, немов вода» за творчістю Ліни Костенко

Усе довкола змінюється, пливе певною швидкістю за стрімкою гірською течією, коливаючись, часом навіть ідучи під воду. Ліна Костенко, сучасна українська письменниця та поетеса, душа якої «належить людству й епохам», дуже влучно пише про це на сторінках своїх збірок. З’являються нові морщинки на жіночому обличчі, але душа залишається вічно молодою та спраглою до нових відкриттів.

Бувають моменти, коли здається, що все пропало, потонуло в людській байдужості, але такі люди, як Ліна Костенко, ніколи не зачинялися в кімнаті, чекаючи, допоки нарешті зійде ранкове сонце, вони виходили на шумні вулиці, сміялися злу в очі, змушуючи ворога зрозуміти, що зламати їх їм не під силу. Вона забинтувала свою душу білим сміхом, щоб жодний не побачив її ран. У ній поєдналися тендітність і вишуканість із мужністю та силою.

І хоча її душа вже відчула на собі туго стиснений бинт, поетеса не дозволить ворогам радіти з її сліз чи болю, які вона перетворює у вірші, що для нас стали, «як перло многоцвітне, як дивен скарб серед земних марнот». Ліна Костенко сама пише, що в житті — як на полі мінному, проте вона не боїться вирушати в мандрівку тим незвіданим полем. Поетеса йде впевненим кроком, тому навіть у свої 85 років залишається еталоном для жінок.

Головну героїну свого історичного роману у віршах, Марусю Чурай, авторка також наділяє рисами, які гідні наслідування. Хоча життя молодої співачки справді пройшло, як вода, вона не зрадила своїх моральних принципів, залишилася чесною перед собою та близькими.

Треба не просто існувати, а жити, відчуваючи всі емоції, сміятися крізь сльози та плакати від сміху. Тоді ми не пропустимо жодної хвилини свого життя, не проспимо його під теплою ковдрою. Трапляється, ми шкодуємо, бо не зробити чогось, що могло кардинально змінити хід подій, своєчасно. Тому й поетеса у своїх творах розповідає нам, читачам: легше забути зло, ніж те, чого, на жаль, не сталося.

І хоча й життя проходить, як вода, ми не повинні боятися намочити ноги, потрібно навчитися плавати в ній, занурюватися з головою, ковтати її спраглими вустами. Навіть якщо нам не під силу змінити напрямок течії, можемо самостійно обирати, біля якого берега будемо плавати:

Я вибрала Долю собі сама.
І що зі мною не станеться —
у мене жодних претензій нема
до Долі — моєї обраниці.

Ліна Костенко — жінка з тендітними рухами та сильним духом. Вона, як і героїня її роману у віршах Маруся, стала справжнім митцем для свого народу. Її твори, як і сама поетеса, залишаються близькими для українців, їх не може перебороти навіть час. Читаючи їх, ми можемо прослідкувати за життям авторки, знайти важливі настанови та поради. Саме тому творчість Ліни Костенко завжди залишається актуальною.