Твір на тему: «Сповідь душі О.П. Довженка» за кіноповістю «Зачарована Десна»

Олександр Петрович Довженко «Зачарована Десна»

+5

Серед великої кількості творів української словесності особливе місце посідає кіноповість Олександра Петровича Довженка «Зачарована Десна». Хоча ця повість є автобіографічною, на мою думку, вона близька кожному з нас. Адже в ній письменник розповідає про найсвітлішу частину людського життя — дитинство, яке назавжди залишається в добрих спогадах людей. Саме тому цей твір є цікавим як для дорослих людей, так і для зовсім юних читачів.

«Зачаровану Десну» Олександр Довженко писав на схилі літ, перебуваючи далеко від України й від улюбленої річки свого сонячного дитинства. Мені здається, що ця кіноповість стала своєрідною сповіддю душі митця. Згадуючи давні роки, Олександр Петрович стверджував: «Сучасне завжди на дорозі з минулого в майбутнє». Не можна не погодитись із цим висловом, адже й герої, і сюжет повісті доводять його істинність. Героями твору є рідні й близькі самого письменника: мати й батько, дід та баба, сусіди та інші жителі Довженкового села на Чернігівщині. Зображуючи цих людей, автор не ідеалізує їхні образи, він показує й позитивні, і негативні риси кожного. У зрілому віці письменник розуміє, що негативні риси характеру його родичів були наслідком тяжкого життя, постійних негараздів, неписьменності… Тому крізь рядки допитливий читач здатен відчути душевний біль Довженка, поспівчувати нещасливій долі його родини. Але розповідь у творі ведеться не тільки від імені дорослого митця, але й від імені маленького Сашка, який бачить світ зовсім інакше. Хлопчик змалечку захоплюється багатством душі своїх рідних, їхньою моральною красою й чистотою, беззаперечною мудрістю. Він поважає простих селян-трудівників за їхню любов до праці, щирість, готовність допомогти ближньому в скрутну хвилину. Читаючи «Зачаровану Десну», я немовби потрапляла в інший світ — світ селянських буднів, у якому органічно поєднуються радість і смуток, праця й відпочинок. Образи повісті створені Олександром Довженком так майстерно, що, здається, я знала їх змалечку.

Звичайно, не можна уявити собі «Зачаровану Десну» без прекрасних описів природи, з якої черпав натхнення письменник. Мальовнича місцевість витворювала характери людей, виховувала в них жагу до творчості, кохання, любов до всього живого. Мати Сашка кохалася в рослинах, обожнювала доглядати їх; малий Сашко любив усіх тварин, співчував бідним слабким батьковим коням; дід Семен розмовляв з усім живим, що росло й рухалось навколо… Виростаючи в такому оточенні, Олександр Довженко просто не мав можливості вирости поганою чи жорстокою людиною. Добрим прикладом для наслідування Сашкові також був його батько, якому відведено чималу роль у кіноповісті. Петро Семенович був закоханий у працю, мав чудову фізичну й моральну вроду. Але бідність, смерті маленьких дітей від різних хвороб виснажували Сашкового батька, псували його найкращі якості. Все ж таки це не завадило дорослому Довженку правдиво зобразити образ свого батька, який все одно викликає повагу.

«Зачарована Десна» навчає нас цінувати кожну хвилину свого життя, бути чуйним до чужого горя, любити Батьківщину, зберігати сімейні цінності та народні традиції. Крім цього, вона відкриває перед нами глибину душі одного з найкращих прозаїків двадцятого століття — Олександра Петровича Довженка.