Твір на тему: «Моє ставлення до Марії Лучицької» за драмою М.П. Старицького «Талан»

Михайло Петрович Старицький «Талан»

Марія Лучицька — головна героїня української реалістичної соціально-психологічної драми «Талан» Михайла Старицького. Твір становить окрему сторінку у творчості автора, оскільки в ньому зображується таке близьке письменникові акторське середовище, боротьба передових митців за справді народний театр, за високоідейне й високохудожнє мистецтво.

П'єса, присвячена видатній українській актрисі Марії Заньковецькій, уперше в українській літературі звернула увагу на життя, складні творчі будні акторів професійної національної трупи.

Я вважаю, що Марія Лучицька — глибоко емоційна, вразлива натура, тому їй не по силах відчувати вороже ставлення до себе. У її образі показано проблематику творчої інтелігенції та їхнє місце в суспільстві. Молода талановита актриса прагне нести світло високого театрального мистецтва глядачам, виховувати їх картинами народного життя, звичаїв, обрядів, багатством і красою рідної поезії й мови, підносити національну свідомість і знедолених низів, і зденаціоналізованої верхівки. Але на заваді здійсненню її мрії одна за одною стають перешкоди. У театрі, де працювала Лучицька, вона вела боротьбу проти інтриг та свавілля з боку її бездарної конкурентки Катерини Квятковської, продажного репортера газети Аврама Юрковича і антрепренера театральної трупи Юрія Котенка. Усі вони не тільки заважали творчому розвитку й праці молодої актриси, а й прискорили її трагічний кінець.

Про Марію можна говорити лише як про творчу натуру, бо саме театр і мистецтво були її повітрям, яким вона дихала. Саме тому, вона вирізнялася чистотою думок, душевною силою й добротою. Недарма дівчина стала надзвичайно популярною серед шанувальників високого за свою надзвичайну виразність і емоційність.

Сама Лучицька та її однодумці вірять у високе суспільно-виховне призначення театру. «Хай ми й не тішимо тепер слухача новинкою та диковинкою, — каже антрепренер Безродний, приятель Лучицької, — але наше народне життя з його радощами й горем великим, наша рідна мова з'єднали його з меншим братом, прихилили серце до його». Інші переконані, що театральне мистецтво повинне бути виключно розважальним. Треті бачать у театрі лише джерело прибутку. Саме ця суперечливість у поглядах на роль мистецтва у суспільстві лежить в основі конфлікту драми, пронизує весь її зміст, хоча в прямі дискусії щодо цього дійові особи не вступають.

Закінчується трагічна історія Марії Лучицької хвилюючим епізодом. Її прийшли відвідати всі, хто любить її, пишається нею, прийшли з привітаннями українські й російські студенти — палкі шанувальники її таланту. До неї повертається навіть кохання. Але надто пізно. В оточенні вірних друзів, товаришів по мистецькому життю, з думкою про долю рідного театру й вірою в його велике майбутнє Марія Лучицька помирає.

Яскравий, повнокровний образ головної героїні — молодої талановитої актриси Марії Лучицької — по праву вважається творчою удачею письменника, а сама п'єса, безумовно, належить до кращих зразків жанру української реалістичної соціально-психологічної драми.