Твір на тему: «Мій улюблений епізод» із повісті «Блакитна дитина»

Анатолій Андрійович Дімаров «Блакитна дитина»

-4

На сьогоднішній день у світі так багато проблем, що від них ніде й сховатися. Стреси на роботі, навчанні забігають до кожного додому, спричиняючи скандали та сварки. На мою думку, у цьому неперервному кругообігу турбот, справ і клопотів людині просто необхідно знайти джерело позитиву, що допомагало б відпочити та зберегти хороший настрій у будь-який момент.

Особисто для мене таким місцем душевного відпочинку стала повість Анатолія Дімарова «Блакитна дитина». Мене вразило, з якою легкістю автор розповідає про події зі свого минулого, що тоді змушували його переживати море емоцій. Тут і хвилювання, і сором, і гордість, і перше кохання, і товариська підтримка, і справжня дружба. Все це злилося й утворило яскравий букет доброго гумору та хороших спогадів про щасливе дитинство.

Найбільше мені сподобався розділ, який називається «Трішки про алгебру, «товаріщей» та Галину Іванівну». На мою думку, кожен епізод тут заслуговує уваги та окремого «дякую» авторові. Описати ті емоції, які викликали в мене герої та їхні вчинки, коли я читала твір, буде складно, але я не можу пройти повз, не поділившись враженнями.

Повагу в мене викликав Павло Степанович. Спочатку він справив на мене враження серйозної та врівноваженої людини. Учні боялися вчителя, але й поважали не менше, про що ми дізнаємося від оповідача. Павло Степанович ніколи не кричав на дітей. Він доносив свої думки спокійно та конкретно. Коли Павло Степанович допоміг Толику зрозуміти алгебру, я здивувалася й теж стала поважати завуча за те, що він пам’ятає свої дитячі роки, може поставити себе на місце учня.

Таку ж саму рису характеру має й класний керівник п’ятого класу Віктор Михайлович. Про це свідчать епізоди, в яких розповідається про битву сніжками та збирання колосків. По тому, що учитель став командиром команди у битві сніжками видно, що чоловік любив маленьких бешкетників і сам пам’ятав себе у їхньому віці. Але разом із тим, він не забував, що він доросла людина. «Лежачих не б’ють,» — навчав дітей Віктор Михайлович. Він хотів, щоб його учні вміли підтримувати одне одного, були вірними друзями та зростали трудолюбивими людьми.

І дійсно, діти вчилися на прикладі свого класного керівника тому, що друзів потрібно виручати, допомагати їм вирішувати проблеми та боротися з невдачами. Тому в епізоді про кохання Галини Іванівни та Віктора Михайловича ми бачимо, на які відчайдушні вчинки здатні діти заради друга та його щастя.

Таким чином, розділ «Трішки про алгебру, «товаріщей» та Галину Іванівну» — це ода вічному дитинству. Люди, що зберегли в собі частинку наївності, безпосередності та щирості — це місток між двома світами: дітей та дорослих. Автор закликає кожного читача згадати себе у віці своїх синів, доньок, бо це дуже б допомогло поколінням зблизитися та краще зрозуміти один одного. У цьому й чарівність повісті «Блакитна дитина»: дорослі — це просто великі діти, і ніколи не варто про це забувати.