Твір на тему: «Немає ціни, а воля дорожча за життя» за повістю М.М. Коцюбинського «Дорогою ціною»

Михайло Михайлович Коцюбинський «Дорогою ціною»

Є речі, без яких неможливо уявити життя людини. Вони надзвичайно різноманітні: від ситної їжі й теплого ліжка до прагнення визнання та самоактуалізації. І, безперечно, воля є одним із тих атрибутів, які становлять основний сенсоутворюючий фундамент життя людини. Навіть вищі сили говорять нам про це. Адже створивши людину, вселивши в неї душу, надавши їй місце й час для існування, Бог, втім, залишив їй вільний вибір і свободу дії.

Тож не дивно, що упродовж усієї історії людства існували ті, хто намагався відібрати в народу таку життєнеобхідну цінність, і ті, хто відвойовував власну волю будь–якою ціною. Траплялися такі епізоди і в нашій історії. Зокрема, яскравим прикладом волелюбності та нескоримості українського люду ми можемо побачити у творі Михайло Коцюбинського «Дорогою ціною» — пригодницькій повісті, що оповідає про боротьбу селянства проти кріпацтва в 30-х роках 19 століття.

Сотні й тисячі людей знімалися зі своєї землі: молоді й старі, жінки й чоловіки, самостійно та з сім’ями і пожитками — вони якомога швидше бігли туди, де ще пахло волею й козацтвом — до Туреччини. Не стали винятком і закохані Остап з Соломією. Молоді люди, що виросли на розповідях про козаків і волю, довго терпіли страждання в неволі. Можливо, тому що для них не був виснажливим формальний бік кріпацтва: важка праця, надвисокі податки, рабська експлутація їхньої власності. Саме тому й багато селян примирились із кріпацтвом та працювали на панів, аби лише залишитися на історичній батьківщині, адже власний дім та господарство завжди багато важили для українців.

Проте нестерпним став внутрішній — психологічний — бік кріпацтва: поневолення, пригнічення людської гідності. Останньою краплею стали погрози пана, який був готовий білувати Остапа лише за необачні слова, за висловлення власної думки.

Справді, дорогу ціну закохані заплатили за волю. Трагічний кінець героїв добре відомий — Соломія, борячись за вільне життя в слободі разом із парубком, потонула в Дунаї, а Остап назавжди залишився зі шрамами: на душі, що виникли через смерть коханої, та по всьому тілі, які залишилися після катування паном.

Проте чи справді можна сказати, що платою за волю було життя? На мою думку, так. І навіть не те існування, яке вели Остап із Соломією під паном, бо не можна назвати справжнім повноцінним життям пасивне тління без права вибору та волі. Закохані заплатили тим життям, якого вони так ніколи й не пізнали, проте встигли відчути: щасливе й вільне існування для себе, заради свого майбутнього, своїх дітей, а не для вишуканих розваг паничів і панянок.

Їхнє життя перервалося саме на порозі щастя, проте, я вважаю, що все існування цих двох не було настільки ж повним, як час втечі, адже цей період був налитий надією. Сподіваннями на краще й вільне життя. На те життя, заради якого Остап з Соломією поклали все, у тому числі свої душу й тіло.

Отже, прагнення до волі стало для Остапа й Соломії ціннішими за життя. І не можна сказати, що з того часу щось змінилося. Наші предки, невагаючись, помирали заради своєї Батьківщини. Вони гинули в 1910-20-х роках, під час Другої світової війни, боролися з репресіями в СРСР. Своє життя українці кладуть на вівтар заради своєї держави й сьогодні. Проте, на відміну від героїв повісті «Дорогою ціною», ми врешті зрозуміли, що щастя можна віднайти лише у своєму домі, а не десь у далеких краях. Як писав Олександр Олесь:

«Тільки вільний народ своє щастя кує,
Тільки вільний народ і бере, і дає… »