Твір-роздум на тему: «Добра слава про обдаровану людину живе у віках»

+3

Пам’ять народу… Вона завжди справедлива й безпринципна. Сотні національних героїв ховаються в ній від суворого меча часу й забуття. Легенди, билини, пісні передаються з уст в уста, із покоління в покоління, зберігаючи події сивої давнини. Але чому про одних діячів ми можемо дізнатися лише з підручників з історії, а інших зустрічаємо ще змалечку, за допомогою пісні, що співала нам бабуся, або казки, розказаною дідусем?

Прикладом такої постаті може слугувати дівчина, що прийшла до нас із далекого XVII століття — Маруся Чурай. Напівлегендарна співачка та поетеса з Полтави, Маруся є яскравою постаттю, чиї твори стали до вподоби багатьом українцям як і часів Хмельниччини, так і сучасної України. До її образу зверталися численні українські письменники різного часу: Левко Боровиковський поклав життєву трагедію Марусі Чурай в основу його балади «Чарівниця», буковинська орлиця Ольга Кобилянська використала образ цієї незламної дівчини в повісті «В неділю рано зілля копала», а майстриня українського слова Ліна Костенко написала про неї перший у нашій літературі роман у віршах. Наталка Полтавка з однойменного твору Івана Котляревського на початку п’єси співає пісню Марусі Чурай «Віють вітри». У Полтаві навіть поставили пам’ятник цій легендарній співачці. Але чим вона заслужила таку славу й шану, які пройшли крізь віки?

Маруся Чурай народилася в родині козака та перейняла від батьків гордість, незламність і честь. Така людина не може не викликати поваги як у буремному XVII сторіччі, так і у наш час. Вона — сильна особистість, що вміє любити. Історія її кохання до Грицька Бобренка, дівоча щирість та вірність не можуть не викликати в нас почуття глибокої поваги та співчуття. «Це голос наш, це пісня, це душа», — казав про Марусю Іван Іскра з твору Ліни Костенко. Дійсно, пісні цієї української Сапфо вже стали народними, вони відображають нашу ментальність, широку душу й вміння палко любити. Маруся Чурай — справжня патріотка своєї України, її талант розкриває широку душу, здатну до співчуття та самопожертви.

Так що ж треба зробити, щоб теж не загубитися в лабіринтах часу? На мою думку, бути лише обдарованою людиною — це дуже мало. Добра слава про тебе буде жити у віках, коли ти хороша та гідна людина, яка злітає в небо за допомогою свого таланту, але все ж таки залишається близькою до простих людських почуттів.