Твір на тему: «Способи самоутвердження людини» в романі «Місто» Валер’яна Підмогильного
Головний герой роману Валер’яна Підмогильного «Місто» — Степан Радченко. Хлопець прибуває до Києва, щоб вивчитися й «нести науку в село». Але, прибувши до міста, він розуміє, що не унікальний і таких Степанів, що приїхали підкорювати місто, дуже багато. Юнак починає ненавидіти місто, йому здається, що воно вороже налаштоване проти нього. Він розуміє, що повинен якось утвердитись тут, щоб добитися успіху.
Способом його самоствердження стають жінки, яких він закохує в себе, а потім кидає напризволяще. Першою була Надійка, сільська дівчина, з якою Степан приїздить до міста. Дівчина була закохана в нього, а він використав, розтоптав її невинність і покинув. Надійка — це уособлення села. Розправившись із нею, Степан розправився зі своїм минулим життям, попрощався з селом.
Другою жінкою була Мусінька, або ж Тамара Василівна, дружина крамаря, у якого зупинився юнак. Мусінька було значно старшою за Степана, але це не завадило їй стати його коханкою. Тамара Василівна допомогла хлопцеві підлаштуватися під місто, підвищила його самооцінку. Але, щойно Степан вступає до інституту й знаходить роботу, він вирішує, що Мусінька вже не пара йому, з’їжджає з будинку крамаря, тим самим розриваючи відносини з Мусінькою. Вона стала уособленням передмістя, входженням Степана в столицю.
Символом міста стала Зоська, міська дівчина, яка дуже захопила Степана. Він витрачав на неї гроші, водив у кіно, купував солодощі. Йому подобалась її жвавість і проворність. Відносини із Зоською припадають на період кар’єрного зросту Степана. Він стає викладачем курсів української мови, пише свій роман «Бритва». Одного дня хлопець пропонує Зосьці вийти за нього заміж. Але одного разу вони разом відвідують один захід, на якому Степан зустрічає Риту, красиву жінку, балерину. Він захоплюється нею, і Зоська перестає цікавити його. Він забирає свої слова назад, і така поведінка коханого морально роздавлює Зосю. Вона не має сил жити далі й покінчує життя самогубством. Коли Степан дізнається про це, він навіть не вважає себе винним і скидає всю вину на бідолашну дівчину. Але вона стала останньою, кого переміг Степан. Рита не надає йому влади над собою, вона керує ним, як маріонеткою й отримує від цього задоволення. Вона стала символом вершини міста, до якої дійшов сільський хлопчина, який забув уже, ким і навіщо він сюди приїхав. Юнак уже став успішним письменником, але не отримав від цього жаданої насолоди. Він вже не той Степан, яким був: місто змінило його, розтоптало його особистість. Щоб добитися успіху, він зруйнував не одну долю. Самоствердившись за рахунок слабших, він не може вважати себе сильним, не може бути щасливим, поруч з ним більше немає близьких людей, які щиро люблять його. В цьому і є трагізм долі Степана, сільського хлопця, який зміг підкорити велике місто.