Твір на тему: «Любов до землі — благо чи зло?» за повістю «Земля»

Ольга Юліанівна Кобилянська «Земля»

+2

Ознайомившись із повістю Ольги Кобилянської «Земля», починаєш задумуватись над тим, чи є земля, яку часто називають святою, справді добром, якщо вона призвела до страшного злочину?

Земля стала центральним образом твору. На початку повісті зображено, як тяжко заради неї працювали батьки, як цінували й берегли її. Старший брат Михайло любив землю, тяжко на ній працював, ставився до неї так, неначе вона була живою істотою. У селі говорили, що з хлопця буде добрий господар і хороший чоловік. Молодший брат Сава навпаки не любив землю, його завжди тягнуло кудись в інший бік, батько казав про нього: «Росте й горнеться кудись… та не до доброго й не до нас. Він роботи боїться, йому танець у голові. Зо стрільбою ходив би день і ніч по полі й по лісі, а про хату думає лише тоді, коли мамалиґа на кружок вивернеться.» Він часто тікав до лісу, не хотів працювати, за що мати дуже сердилась на нього й щоразу погрожувала позбавити його землі. У Сави зав’язуються стосунки з Рахірою, яка була його двоюрідною сестрою. Вона налаштовувала хлопця проти родини, проти брата, підбурювала його до злочину, тому що хотіла отримати землю Федорчуків. Сава, зі свого боку, почувається ображеним і хоче встановити справедливість. Одного дня він покликав брата до лісу, щоб той допоміг йому зрубати дерево, і вбиває його. Смерть Михайла стала страшною бідою для родини. Батьки розуміють, хто вбив їх сина, але не хочуть втратити ще одну дитину, тому й мовчать. Вони усвідомлюють, що стало причиною вбивства, і починають сприймати землю, як зло. Тепер вона лише нагадує їм про те, що сталося. Батьки зрозуміли свою помилку й замолюють гріх сина, допомагаючи бідним і влаштовуючи благочинні обіди.

Кажуть, що всі біди трапляються не просто так. Смерть улюбленого сина допомогла зрозуміти його батькам, що є головним. Вони починають цінувати те, що мають, намагаються виправитись. Івоніка Федорчук, голова родини, віддає найкращу частину землі синові Анни, дівчини, яка кохала Михайла й мала від нього двійню. Її хлопчики померли, тому що їй не було за що їх утримувати. Батьки почувалися винними, тому що вони відмовились прийняти в сім’ю хоч одне маля, тим самим не врятувавши його від загибелі. Федорчуки усвідомили свою провину, але виправити вже нічого не можна було.

Отже, потрібно завжди пам’ятати, що ні одна річ не приведе до добра, якщо її поставити вище за все інше. Любов до землі — це, звісно, добро, але не можна робити з неї культ. Потрібно ставитися до неї, як до того, що приносить їжу й допомагає вижити, а не як до сенсу життя.