Твір на тему: «Дворянство як міф про краще життя» за п’єсою «Мартин Боруля»

Іван Карпович Карпенко-Карий «Мартин Боруля»

+6

Дія трагікомедії «Мартин Боруля» відбувається в 19 столітті, коли становий поділ українського суспільства був чи не найбільш явним. Дворянство, селянство, міщанство, духовенство — кожен клас мав свої суворо визначені права й повноваження. Дворяни належали до привілейованих прошарків суспільства, вони були основним класом землевласників, мали право займати державні та військові посади. Не дивно, що сила-силенна селян мріяла здобути нібито колись втрачене дворянство, вбачаючи причину своїх життєвих невдач у класовій приналежності. Та чи дійсно селянство було синонімом нещастя, а приналежність до дворянства — запорукою щасливого життя?

Головний герой комедії Івана Карпенка-Карого Мартин Боруля — це людина із заможної верхівки села. Він щасливий, має гарну родину, у домі в нього порядок і достаток. Здавалось би, про що ще може мріяти людина? Та Мартина охоплює прагнення «вийти на дворянську лінію». Напевно, коли б його спитали, навіщо йому те дворянство, він і не зміг би належно пояснити своє дивне бажання. Та герой все одно намагається вводити у своєму домі нові дворянські порядки й сам же мучиться через свої химери.

Смішно дивитися, як правила дворянського побуту суперечать традиційним порядкам сім’ї Борулі, викликаючи непорозуміння й подив членів родини. Ми сміємося над епізодами, коли Мартин змушує дітей називати батьків «мамінька» й «папінька», замість «тато» й «мама», або коли велить жінці навчитися «кофію робить»: «Як його роблять і коли його подають: чи до борщу, чи на ніч?». Та це радше сміх крізь сльози, адже, засліплений своїми дивними ідеями, він робить і страшніші вчинки: силує дочку Марисю вийти заміж за нелюба, а сина Степана влаштовує працювати чиновником, хоч тому не по душі ця робота.

Хтозна до яких ще наслідків могла б призвести ця одержимість Борулі, якби йому не було відмовлено в дворянстві. Лише тоді чоловік усвідомлює свою помилку: «Чую як мені легко робиться, наче нова душа сюди ввійшла, а стара дворянська попелом стала».

Чому ж дворянство не принесло родині Борулі кращого життя? Істину виголошує друг Мартина Гервасій: «Нам дворянство личить, як корові сідло». Дійсно, родина Борулі була щаслива у своєму селянському побуті, і ті нові звичаї, які намагався прищепити Мартин, були їм чужими. Можна бути щасливим лише коли живеш за покликанням, так, як того прагне твоя душа. Треба жити для себе, а не cтаратися щось комусь довести, в чомусь піднятися над іншими. Адже головне не титул, а вміння залишатися порядною, високоморальною людиною у всіх життєвих ситуаціях.

Отже, у п’єсі «Мартин Боруля» автор утвердив здорову народну мораль щодо сімейних традицій, ставлення людини до рідної землі, свого родоводу, прадідівських коренів, праці, народних звичаїв. Іван Карпенко-Карий висміює прагнення простої людини вибитись у дворяни й показує, що не в чинах слід шукати щастя, а в самому собі.