Твір на тему: «Добро і зло» у творі Є. Гуцала «Сім’я дикої качки»

Євген Пилипович Гуцало «Сім’я дикої качки»

Прийшов до лісу, назбирав ягід, грибів, трав. Присів на галявинці, милуєшся неймовірною красою, душа немов відпочиває, відлітає далеко-далеко, туди, де білі пухнасті хмарки клубочаться та граються з сонцем у піжмурки, а вітерець тим часом легко обвіює з усіх усюд, доносить літні пахощі малини й стиглих суниць. Все це — незліченні дари нашої матінки-природи. Вона радісно стрічає нас щоразу, залюбки віддає нам усі свої дари та нічого не просить у відповідь. А чим ми, рідні діти, їй відповідаємо?

Цю проблему зобразив Євген Гуцало у своєму творі, що стане наукою й для дітей, і для дорослих, «Сім’я дикої качки». В оповіданні наявні можливі ставлення людини до природи: добро й зло.

Героїнею, що уособлює добро в оповіданні, є Тося. Вона — добра та чуйна дівчинка, що любить і захищає природу. Тося ще спочатку застерігає Юрка: не потрібно чіпати диких каченят, без води вони помруть! Коли Юрко відмовляється прислуховуватися до порад дівчинки, вона відважно намагається врятувати каченят від загибелі. Дівчинку підтримують сільські хлопці: вони допомагають їй у цій добрій справі. Тося — приклад для всіх нас, адже ми маємо любити природу, бути вдячними за все, що вона нам безкорисливо дарує, як і ця героїня.

Уособленням злісного та жорстокого ставлення до природи є Юрко — міський хлопчина, що приїхав у село до бабусі. Юрко намагався приручити диких каченят задля власного самоствердження, адже єдиною метою цих дій було довести, що він — справжній мастак. Хлопець хотів лише похизуватися перед друзями з села. Причиною вияву жорстокості щодо каченят, на мою думку, була невдала риболовля. У цьому і є сутність людської натури: коли нам щось не вдається, завжди хочеться досягти вершин у чомусь іншому, довести, що на щось-таки здатні. Я щиро вірю, що всі ми знаходитимемо інші шляхи подолання тимчасових невдач, не вдаючись до жорстокості та не маючи на меті заподіяти комусь зло.

Наприкінці оповідання Юрко все-таки в душі визнає свою помилку, проте тепер надто пізно. Якби ж було можливо повернути час! Може, тоді б він не кривдив маленьких каченят, і з Тосею не сварився б! Каяття хлопчика гідне поваги, і це — ще один важливий урок для читачів від автора: ніколи не пізно покаятись у своїх вчинках.

На мою думку, Євген Гуцало вдався до проведення паралелі «добро-зло», або ж «Тося-Юрко», щоб донести до нашої свідомості всю важливість кожного нашого діяння та навіть бездіяльності. У будь-якому випадку нам слід залишатися людяними та милосердними, докладати всіх зусиль задля збереження природи та захисту братів наших менших. Можливо, саме тоді у світі запанує гармонія, якої так не вистачає зараз.