Твір на тему: «Поетична творчість Павла Тичини і Максима Рильського про повернення душевної гармонії»
Кохання — одне з найпрекрасніших людських почуттів. Людина, яка не звідала кохання, нещасна, бо лише людина, яка кохає і яку кохають, здатна не поспішати за життям, а йти йому назустріч.
Про кохання писали усі, без виключення, поети. Інтимна лірика минулого, ХХ століття, в українській літературі представлена творчістю таких поетів, як П. Тичина, В. Сосюра, А. Малишко та багатьох інших, менш відомих, але не менш талановитих митців. І це цілком природньо, адже справжній поет просто не може не оспівати почуття кохання, бо як митець, він теж іде попереду життя і закликає до цього інших.
Класики української поезії початку XX століття М. Рильський і П. Тичина неповторно і своєрідно відтворили вічну тему кохання у своїй творчості. Як писав П. Тичина:
«Як не горю — я не живу.
Як не люблю — я не співаю.
Але цього я ще не знаю,
Бо завжди я — як полум’я».
Інтимна лірика Павла Тичини прикрашена такими яскравими та неповторними поезіями, як «О панно Інно...», «Коли в твої очі дивлюся», «Ви знаєте, як липа шелестить?». У цих віршах — юнацька замріяність, глибоке почуття і щирі свідчення ліричного героя:
«Коли в твої очі дивлюся —
Здається мені:
Мов бачу брильянтових зір ціле море,
Що десь там горять-усміхаються,
Чудові, ясні!»
Ліричні вірші Тичини — це класичні зразки української національної лірики. Наприклад, у поезії «Ви знаєте, як липа шелестить?» ніжне і світле почуття кохання передається у неперевершеній гармонії з природою, з трепетною замріяністю:
«Кохана спить, кохана спить,
Піди збуди, цілуй їй очі.
Кохана спить...
Ви чули ж бо: так липа шелестить».
Схвильованістю нещасливого кохання, яскравою образністю і чарівною музичністю вражає й інша лірична поезія Тичини — «О панно Інно…»:
«Я Ваші очі пам’ятаю,
Як музику, як спів.
Зимовий вечір. Тиша. Ми.
Я вам чужий — я знаю».
У цьому вірші ліричний герой намагається розібратися зі своїми почуттями і стверджує, що «любові усміх квітне раз — ще й тлінно». У вірші роздуми ліричного героя непомітно переходять у роздуми самого автора.
Не менш яскрава і лірика Максима Рильського, яка допомагає зрозуміти мудру істину: «вміє розставатись той, хто вмів любить». Адже не кожному випадає щастя прожити усе життя у любові, бо любов завжди йде поряд з розлукою. І якщо вже трапилося так, що хтось розлюбив, то в ім’я кохання треба знайти силу волі і благородство для того, щоб красиво розлучитися і при цьому зберегти людську гідність.
Інтимна лірика Рильського — це незвичайно сильне, вивірене роками почуття до жінки, починаючи з юнацьких захоплень і закінчуючи любов’ю мудрої і досвідченої людини:
«Ти друг, ти вірність, ти жона і мати, —
О, бачиш! Син наш під вікном біжить —
...Люблю тебе. Не можу розлюбить».
П. Тичина і М. Рильський — дуже різні поети, але їх творчість об’єднали і доповнили ліричні твори про найпрекрасніше з людських почуттів — любов і кохання. Треба бути вдячними цим талановитим митцям за гармонію у відтворенні і зображенні цього почуття у їхніх неперевершених ліричних поезіях.