Твір-роздум на тему: «Поетична творчість П. Тичини і М. Рильського про повернення душевної гармонії»

+17

Кохання – одне з найпрекрасніших людських почуттів. Людина, яка не звідала кохання, нещасна, бо лише людина, яка кохає і яку кохають, здатна не поспішати за життям, а йти йому назустріч.

Про кохання писали усі, без виключення, поети. Інтимна лірика минулого, ХХ століття, в українській літературі представлена творчістю таких поетів, як П. Тичина, В. Сосюра, А. Малишко та багатьох інших, менш відомих, але не менш талановитих митців. І це цілком природньо, адже справжній поет просто не може не оспівати почуття кохання, бо як митець, він теж іде попереду життя і закликає до цього інших.

Класики української поезії початку XX століття М. Рильський і П. Тичина неповторно і своєрідно відтворили вічну тему кохання у своїй творчості. Як писав П. Тичина:

«Як не горю – я не живу.

Як не люблю – я не співаю.

Але цього я ще не знаю,

Бо завжди я – як полум'я».

Інтимна лірика Павла Тичини прикрашена такими яскравими та неповторними поезіями, як «О панно Інно...», «Коли в твої очі дивлюся», «Ви знаєте, як липа шелестить?». У цих віршах – юнацька замріяність, глибоке почуття і щирі свідчення ліричного героя:

«Коли в твої очі дивлюся –

Здається мені:

Мов бачу брильянтових зір ціле море,

Що десь там горять-усміхаються,

Чудові, ясні!»

Ліричні вірші Тичини – це класичні зразки української національної лірики. Наприклад, у поезії «Ви знаєте, як липа шелестить?» ніжне і світле почуття кохання передається у неперевершеній гармонії з природою, з трепетною замріяністю:

«Кохана спить, кохана спить,

Піди збуди, цілуй їй очі.

Кохана спить...

Ви чули ж бо: так липа шелестить».

Схвильованістю нещасливого кохання, яскравою образністю і чарівною музичністю вражає й інша лірична поезія Тичини – «О панно Інно…»:

«Я Ваші очі пам'ятаю,

Як музику, як спів.

Зимовий вечір. Тиша. Ми.

Я вам чужий – я знаю».

У цьому вірші ліричний герой намагається розібратися зі своїми почуттями і стверджує, що «любові усміх квітне раз – ще й тлінно». У вірші роздуми ліричного героя непомітно переходять у роздуми самого автора.

Не менш яскрава і лірика Максима Рильського, яка допомагає зрозуміти мудру істину: «вміє розставатись той, хто вмів любить». Адже не кожному випадає щастя прожити усе життя у любові, бо любов завжди йде поряд з розлукою. І якщо вже трапилося так, що хтось розлюбив, то в ім’я кохання треба знайти силу волі і благородство для того, щоб красиво розлучитися і при цьому зберегти людську гідність.

Інтимна лірика Рильського – це незвичайно сильне, вивірене роками почуття до жінки, починаючи з юнацьких захоплень і закінчуючи любов’ю мудрої і досвідченої людини:

«Ти друг, ти вірність, ти жона і мати, –

О, бачиш! Син наш під вікном біжить –

...Люблю тебе. Не можу розлюбить».

П. Тичина і М. Рильський – дуже різні поети, але їх творчість об’єднали і доповнили ліричні твори про найпрекрасніше з людських почуттів – любов і кохання. Треба бути вдячними цим талановитим митцям за гармонію у відтворенні і зображенні цього почуття у їхніх неперевершених ліричних поезіях.