Твір на тему: «Циган кує, а жаба й собі подає» за трагікомедією Івана Карпенка-Карого «Мартин Боруля»
Творчість видатного українського письменника, актора, режисера і драматурга І. Карпенко-Карого представляє собою цікаве й самобутнє явище в історії національної театральної культури. Найбільшу славу як драматургу митцеві принесли його сатиричні комедії «Суєта», «Хазяїн» і «Сто тисяч». До цих творів можна віднести і трагікомедію «Мартин Боруля», в якій автор піднімає досить важливі етичні та моральні проблеми, актуальні і в наш час. Саме тому п’єса і стала одним із безсмертних творів І. Карпенка-Карого.
Драматург особливо високо цінував сміх і вважав його найкращим засобом боротьби із суспільними й людськими вадами. Адже й дійсно, сміх є могутньою зброєю, бо те, з чого люди сміються, частіш усього перетворюється на предмет кепкування і втрачає свою значимість. Кожного з нас саме сміх примушує подивитися на себе з іншого боку і постаратися позбавитись тих або інших недоліків у своєму характері.
Сюжет комедії «Мартин Боруля» І. Карпенко-Карий побудував на основі реальних фактів з життя його родини. Батько драматурга майже усе життя служив керівником панських маєтків і на старості років вирішив домогтися визнання свого прізвища дворянським. На це пішло немало коштів і часу, але всі зусилля виявилися марними. Його дворянство не було признано у суді, оскільки в старих документах прізвище відрізнялося однією літерою. Саме цей факт І. Карпенко-Карий згадав, коли вирішив створити комедію, яка б висміювала прагнення людей до чинів та почестей, людей, які хибно думають, що цим можна піднестися над іншими.
Головним персонажем трагікомедії є Мартин Боруля — людина, яка представляла заможну верхівку села. Мартин не був позбавлений рис гуманності, як і не був засліплений жадобою до збагачення. На жаль, при всіх своїх позитивних якостях він був духовно скаліченою натурою, адже будь-якою ціною прагнув отримати дворянський титул. Боруля здивувався б і сам, бо коли б його спитали, навіщо йому дворянське звання — він би не міг пояснити, звідки у нього виникло таке бажання.
З комедії ми дізнаємося, що Мартин Боруля любить свою жінку і дітей, він гарний сім’янин і господар. У домі та в господарстві у Мартина повний порядок, він має гроші та авторитет. Здається, що у нашого героя є все, щоб відчувати себе щасливою людиною. Тоді що ж йому треба? Виявляється, треба йому тільки одного: стати дворянином. На думку Мартина, дворянське звання зробить його справжнім паном, а пан — це ж не мужик.
У фіналі п’єса перетворюється із комедії в трагедію, адже Боруля зазнає поразки у своїй боротьбі за дворянство, лишається без роботи син, та й господарство підкошене великими витратами на судові тяганини. Невідомо, чи зрозумів Мартин, що головне у житті людини не титули і звання, а вміння залишатися високоморальною і порядною особистістю у будь-яких життєвих ситуаціях. На жаль, у всі часи були, є і будуть ті, хто схожий на героїв байки Л. Глібова «Жаба і вол», про яких автор казав: «Циган кує, а жаба й собі подає».
Висміюючи людські вади в образі героя своєї трагікомедії «Мартин Боруля», І. Карпенко-Карий утверджував здорову народну мораль, родинні традиції, вірне ставлення людини до народних звичаїв, до прадідівських коренів, до свого родоводу, до своєї рідної землі.