Твір на тему: «Поет – це слово. Це його життя» за творчістю М. Вінграновського

Уже перша збірка українського поета М. Вінграновського викликала відверте захоплення читачів і засвідчила його непересічний талант. У своїй поетичній творчості йому вдалося охопити увагою Україну, добу, народ, землю, людство і навіть Космос. Саме в таких глобальних вимірах існував його герой. Поет був дійсно непересічною особистістю, адже все, до чого він прикладав свою творчу енергію і силу, немов розквітало і відкривалося новими, раніше невідомими гранями.

Не менший талант М. Вінграновський проявив і в кінематографі. Результатом його роботи на Київській кіностудії художніх фільмів ім. О. Довженка у якості режисера стали десять документальних та художніх фільмів. У той же час, маючи акторську освіту, М. Вінграновський знімався в кіно. Зокрема, саме він виконав головну роль у кінофільмі «Повість полум’яних літ». На Міжнародному кінофестивалі в Каннах цей фільм отримав премію за режисерську роботу. Паралельно з роботою у кіно М. Вінграновський публікувався у «Літературній газеті», журналах «Жовтень» і «Дніпро».

Можливо, такі люди народжуються лише у безкрайніх українських степах, там же виховуються і їхні характери. Адже талановитий поет, режисер і актор М. Вінграновський народився на Миколаївщині, а його юність пройшла на берегах річок Синюхи і Бугу. Пізніше він так написав про свою малу Батьківщину: «Повні вітру і сонця, скупі на воду і дощ, великі степи — землі безсмертної волі народу, шаблі, коня і плуга, землі вічних небезпек і звідси нечуваного людського товариства». Цілком природно, що любов до рідної землі, до рідних степів стає одним із основних мотивів його творчості:

«І той любов'ю повниться до світу,

Хто рідну землю має під собою».

Ліричний герой поезій М. Вінграновського вміє досить слушно розмовляти з природою, причому ці розмови відбуваються на якомусь вищому, недосяжному для інших рівні. Він немов розчиняється у Всесвіті для того, щоб відчути, вловити і насолодитися неповторною гармонією природи. Ліричний герой ніби стає невід’ємною часткою цієї гармонії:

«Лиш я незчувсь, як стишилась хода,

Як простелився вітер за плечима,

І на слова мої дивилася вода

Кленовими осінніми очима».

М. Вінграновський був упевнений, що природа — це нескінченне джерело віри у вічність, а людина, яка живе в оточенні її краси, й сама стає красивою. Мабуть, тому поетична творчість цього талановитого митця — невичерпне, самобутнє і глибоке явище, як і саме життя. Життя, з якого постає талановита, милосердна, щира, порядна і чесна людина з добрим серцем.