Твір на тему: «І все-таки до тебе думка лине» за творчістю Лесі Українки

+1

Кажуть: ти не вмирала ніколи,
Кажуть: ти, наче, пісня живеш.
Ніби юність ясна, смаглочола,
По країні в майбутнє ідеш.

Я. Шпорта

Дочкою Прометея називають у народі Лесю Українку, бо вона перейняла та понесла далі взяту від Тараса Шевченка естафету добра, правди і людяності. Її лірика сповнена ніжної задушевності, глибокої пристрасності, щирої любові до свого народу, до рідної землі. Головне місце в поезії Лесі Українки займає тема любові до своєї Батьківщини, до рідного краю. Вона завжди мріяла про те, щоб побачити його щасливим та вільним.

Письменниця безмірно любила Україну, її духовні скарби, її землю. Леся Українка вивчала минуле своєї Батьківщини, поділяла турботи і життя своїх сучасників, мріяла про щастя та свободу свого народу. Її зачаровували українські народні мелодії, «дума кобзарська, сей оригінальний витвір нашого народного генія, що не має собі паралелі ніде на всім світі».

З нескінченною любов’ю та ніжністю писала поетеса про рідний край: мальовниче Поділля, озера та ліси Волині, південні степи України, могутній Дніпро, чудові Карпати, узбережжя Криму: «де виноград в долині зеленіє, де грає сонця проміння кохане», та неповторну красу Чорного моря.

Більш усього вона любила свій народ. Ще на початку своєї творчості молода поетеса-патріотка мріє про волю, незалежність краю:

«Вільні співи, гучні, голосні

В ріднім краю я чути бажаю».

Голосом нескореного рідного краю, голосом знедоленого народу звучала поезія Лесі Українки.

Так саме, як і її наставник Тарас Шевченко, Леся картала та ненавиділа рабські душі тих, хто по своїй волі тягнув ярмо неволі. Кожен народ повинен мати не тільки національну гідність, а й почуття самокритики, рятівний національний сором, які охороняють від приниження та егоїзму. Леся Українка бачила немало представників панства, інтелігенції, народу, братів-слов’ян, у яких була рабська душа.

«Тепер, куди не глянь, усюди слов'янин

На себе самохіть кладе кайдани

І кажуть всі: варт віл свого ярма,

Дивіться, як покірно тягне рало!

Ні, ймення слов'янина недарма

Синонімом раба між людьми стало!»

Не дивлячись на те, що сама Леся Українка прожила непросте життя, яке було сповнене гіркоти та страждань, її творчість сповнена оптимізму. В її поезії лунали на повний голос життєстверджуючі мотиви, сповнені впевненості та віри в могучі сили народні. Навіть після своєї смерті вона назавжди залишилася ангелом-охоронцем українського народу, який увесь час поруч:

«Як я умру, на світі запалає

Покинутий вогонь моїх пісень,

І стримуваний пламінь засіяє

Вночі запалений, горітиме удень».