Твір на тему: «Всесвіт наш – це дивна казка» за творами П. Тичини

-2

Вже в першій поетичній збірці «Сонячні кларнети», яка вийшла у 1918 році, П. Тичина показав себе як незвичайно талановитий поет-романтик, поет-лірик, закоханий у навколишній світ і українську природу. Його поезії — це неперевершені твори людини, яка серцем відчуває красу природи, розуміє і любить музику.

Маючи неабиякий художній хист, П. Тичина своїм поетичним словом, неначе пензлем, змальовує неповторні за своєю красою картини природи. Ці картини постають у таких його віршах, як «А я у гай ходила», «Хор лісових дзвіночків» та багатьох інших, не менш яскравих поезіях. Майже в кожному рядку його віршів відчувається світлий настрій і щира радість.

Поступово поетичні твори П. Тичини стають ще яскравішими:

«Я йду, іду —

Зворушений.

Когось все жду —

Співаючи.

Співаючи-кохаючи,

Під тихий шепіт трав голублячий».

У цих рядках все пронизане повнотою життя, радістю і світлом. Ліричний герой П. Тичини сприймає навколишній світ, як безцінний подарунок природи, — шепіт трав, гудіння дзвону, хмаринки в небі і шум гаїв.

А як цікаво у вірші «Гаї шумлять» П. Тичина відтворює захід сонця! Передзахідне сонце, що повисло над річкою, нагадує сонячний диск, розколотий навпіл. Одна частина вже захована за обрієм, інша — ще в небі і віддзеркалюється на непорушній поверхні води. Музикою, сонячним золотом здається поетові вечірня природа:

«Мов золото — поколото,

Горить-тремтить ріка,

Як музика».

П. Тичина — не просто поет, закоханий в рідну природу. Він завжди готовий захищати її цілющий, благотворний вплив на людську душу, її неповторну красу. Звертаючись до удаваного співрозмовника, ліричний герой П. Тичини впевнений: якщо людина по-справжньому не закохалася в життя, то вона ніколи не була в Україні і не бачила справжньої краси:

«Не бував ти у наших краях,

Бо відтіль не таким би вернувся!

Павла Григоровича Тичини давно немає серед нас, але нам у спадок залишилася задушевна музика його неперевершеної поезії:

«Всесвіт наш — це дивна казка.

Це одна з фантазій Божих,

А людина — сон найкращий

З-поміж снів його пригожих».