Твір на тему: «Є в коханні і будні, і свята» (варіант 2)

З тих пір, коли існує людство, воно сперечається про те, що ж таке кохання, чи є воно тільки одне на життя, чи можна закохуватися скільки завгодно, чи здатна переживати це почуття кожна людина, чи цього гідні тільки обрані.

На мою думку, кохання переживає хоча б раз у житті кожна людина, просто інколи люди цього не усвідомлюють. Але завжди закохані ніби перероджуються, все навкруги їм здається прекрасним і чарівним.

Згадаймо, наприклад, «Лісову пісню», героїня якої каже своєму коханому про те, що коли його покохала, для неї покращав світ і ніби з’явилося друге серце. Часто можна почути, як про закохану людину кажуть: «Вона аж світиться». Навіть погана людина кращає на очах, інколи навіть змінюється її характер. Справжнє кохання — це коли не можеш прожити й миті без найдорожчої в світі людини. А розлука в цьому випадку сприймається як велика трагедія.

Українські дівчата, чекаючи на свого парубка, колись співали:

«Чом ти не прийшов, як місяць зійшов? Я ж тебе чекала».

А закоханий парубок міг всю ніч простояти коло вікна своєї нареченої, благаючи:

«Вийди, коханая, працею зморена,

Хоч на хвилиночку в гай».

Та найбільша у житті трагедія – це нерозділене кохання. Але інколи навіть воно робить людину щасливою. Так сталося і у ліричного героя поезії «Чому являєшся мені у сні?» І. Франка, який просить свою кохану приходити хоч у снах, бо тільки в цьому випадку його серце

«По-людськи вільно віддиха,

І того дива золотого

зазнає щастя молодого».

Але слід віддавати собі звіт, що свято кохання не може тягнутися вічно. Якщо все складається щасливо, закохані одружуються і з часом для них настають так звані будні сімейного життя. Може й не одразу, але цього не оминає жодна пара. Саме будні й показують, наскільки міцне кохання, та й взагалі, було воно справжнє, чи ні. Виникає багато дрібних проблем, здолати які допомагає тільки справжнє почуття.

Дивно, але більшість поетів присвячують свої вірші не власним жінкам, а вигаданим героїням. Це зовсім не означає, що вони не кохають своїх дружин, просто свято кохання закінчується, а будні не можуть служити їм джерелом натхнення. Та бувають і винятки. Наприклад, В. Сосюра прожив багато років зі своєю дружиною і усе життя присвячував їй вірші:

«Якби зібрать красунь усіх віків,

Повз мене хай ідуть вони без краю, —

Марії я на них не проміняю,

Ні одній з них не вклониться мій спів».

Ці поетичні рядки доводять, що будні не страшні для справжнього кохання. Адже воно здатне пройти крізь усі життєві негаразди і залишиться таким же. А допоможуть в цьому повага до коханої людини і духовна єдність закоханих.