Твір на тему: «І дальше смерті – рідна Україна» за віршем Василя Стуса «Весь обшир мій – чотири на чотири»
Вірш «Весь обшир мій – чотири на чотири» був написаний Василем Стусом у 1965 році. Попереду у цього талановитого українського поета ще були арешти, заслання і тюрми. Митець ніби передчував свою долю, і цьому були вагомі причини.
Коли знайомишся с біографією В. Стуса, на перший погляд, здається, що все у його житті складалося вдало. Майбутній поет закінчив школу, потім навчався у педагогічному інституті, недовго провчителював у середній школі і відслужив у Радянській Армії. Потім В. Стус переїхав до Києва і навчався в аспірантурі Інституту літератури АН УРСР ім. Т. Г. Шевченка. Він міг стати викладачем у цьому ж інституті, і, будучи талановитою людиною, міг стати визнаним письменником. Але для цього потрібно було скоритися владі, не помічати, що людям не дають вільно висловлювати свої думки, а когось заарештовують і відправляють у табори.
У вересні 1965 року В. Стус був присутній на прем’єрі стрічки С. Параджанова «Тіні забутих предків». В залі кінотеатру поет звернувся до присутніх з пропозицією встати і таким чином висловити протест проти незаконних дій радянської влади і арештів представників прогресивної інтелігенції.
Після цього й почалися його поневіряння. В. Стуса виключили з аспірантури, перестали друкувати, відмовлялися приймати на роботу. Поет був змушений разом з дружиною і маленьким сином оселитися у підвалі у невеличкій кімнаті, яку надали, коли він нарешті влаштувався кочегаром. До цієї кімнати не потрапляло сонячне світло, вона була схожа на тюремну камеру: «Куди не глянь – то мур, куток і ріг». На лілово-сірому шлаку стін кімнати були тріщини, схожі на «плетиво заламаних доріг».
Навіть дивно, скільки душевної тривоги, скільки смутку і горя може увібрати в себе невеличкий вірш: поет спостерігав, як останні вечірні сонячні промені падали на два маленьких сумних вікна вбогої оселі і писав: «і в кожній шибі – ніби дві жарини – журливі очі вставлено». Здається, що це мати виглядає сина, але тому «в ніч твою безсонну не зайти».
У поезії образ матері дивним чином переплітається з образом України. Поет звертається до матері, до України, і молить її:
«Та жди мене.
Чекай мене. Чекай,
Нехай і марно, але жди, блаженна».
Як і кожна людина, у передчутті невідворотного Василь Стус подумки звертається до матері. Але матір може його захистити тільки молитвою, може тільки чекати, навіть не маючи найменшої надії на повернення рідного сина. Кінець поезії «Весь обшир мій – чотири на чотири» – це зойк душі поета. Він просить матір-Україну:
«І Господові помолись за мене.
А вмру – то й з того світу виглядай».
Вже з іншого світу довелося почути українцям свого бунтівного співвітчизника. І нарешті він повернувся до неньки-України, повернувся своїми творами, своїм незламним духом, своїми сподіваннями і мріями.