Твір на тему: «Світоглядні настанови в поезіях Василя Слапчука»
Творчість талановитого українського поета Василя Слапчука яскрава і багатогранна. Митець виступає і літературним критиком, і прозаїком, і поетом. В основі його поетичної творчості лежить традиційна символіка: психологічна, філософська, народознавча і біблійна, а її характерною ознакою є елітарність. Для поета була важлива гармонія природи й людини, яка інколи чомусь намагається зламати існуючу світобудову. В. Слапчук прагне у своїх поезіях відкрити людям саме такий світ.
Сучасні модернові інтерпретації творів В. Слапчука та естетичне наповнення сюжетних ліній можуть бути однаково оцінені і любителями сучасної літератури, і прихильниками класичних стилів. Своє творче кредо поет висловив багатозначно, по-філософські: «Письменник може бути національним, але творити мусить у світі: ні рамки традицій, ні кордони Вітчизни не повинні обтяжувати митця».
В. Слапчука недарма називають «позадесятником», адже саме його творчість несе певну об’єднавчу місію і поєднує в собі усі грані літератури постмодернізму. Близькість віршів В. Слапчука до фольклору додає їм особливий український дух, де традиції і міфи, тонка іронія і забобони присутні однаковою мірою. Поета можна заслужено назвати виразником найкращих українських традицій. Предметність його образів увиразнюється поєднанням і зіткненням назв та інтелектуальних понять, вона насичується змістом і поглиблюється, завдяки чому набуває універсальної чутливості.
Взірцем для В. Слапчука, як для православного християнина, став Ісус Христос, адже митець вважає, що «сенс людського життя полягає в наближенні до Бога». Саме це відрізняє його вірші від поетичних роздумів інших авторів на тему війни у Афганістані. Поет не може весь час озиратися назад, він вільний у самовираженні, тому серед його творів багато поезій, присвячених «афганській» темі.
У творах В. Слапчука можна знайти і філософські роздуми про оманливість реального світу, про буденність і одноманітність проблем, про місце прекрасного в навколишньому світі і житті людини: «Весь мій рід хліб вирощував, а я буханця врізати не тямлю, щоб пальця не втяти».
Василь Слапчук ніжний і дуже тактовний у слові, але це не заважає поетові залишатися твердим і мужнім у своїх переконаннях. «Він з’явився, але ніхто не спитав: хто ти? Коли він залишив їх, ніхто не спитав: де він? Тому-то й пісня ця не про нього, а про тих, що зосталися». Саме таким він постає перед читачами: ясночолий, відкритий, з бажанням змінити життя і світ на краще.