Твір на тему: «Сміх крізь сльози» в п’єсах І. Карпенка-Карого»
Нерідко люди бояться йти до своєї мети, поставивши перед собою бар’єр, який звучить так: «З мене будуть сміятись». Вони забувають, що думка інших — це не той орієнтир, який варто обрати на шляху до успіху. Найголовніше в такій ситуації вміти посміятись над самим собою, адже людина, яка може висміяти свої недоліки та провали, завжди стоятиме високо в очах інших, і вони не посміють дорікнути їй за неправильні вчинки.
Іван Карпенко-Карий, справжнє ім’я якого Іван Карпович Тобілевич, був саме такою персоною. Досліджуючи сторінки його біографії, ми маємо можливість відмітити, що на долю цього письменника випало чимало сумних подій, які би будь-кого з нас могли змусити опустити руки. Це і втрата дружини та доньки, арешт, заслання… Список можна продовжити, адже це були найвиразніші, ключові моменти його життя, а між ними було багато інших неприємних побутових дрібниць. Однак, незважаючи на всі незгоди, Іван Карпенко-Карий писав гумористичні, комедійні п’єси, які змушують людей «сміятись крізь сльози».
Насамперед, яскравим прикладом його іронічного висміювання людських слабкостей є твір «Мартин Боруля». Автор вказує читачеві на те, що хворіти снобізмом — це справді ганебно. Він через жартівливі діалоги головних героїв і події, які відбуваються навколо них, висвітлює всю суть людського лицемірства, сліпого бажання збагачення. Йому вдається продемонструвати серйозні теми ненав’язливим шляхом.
П’єса «Сто тисяч» стоїть в одному ряді з «Мартином Борулею» за критерієм завуальованого донесення до читача суті семи смертних гріхів та наслідків їх спокуси. Тут головним посилом є засудження жадібності, яка наповнює головного героя Герасима Калитку. Врешті-решт час і карма все розставляють на свої місця, а сільський багатій отримує своє покарання за скупість і брехню.
Творчість Івана Карпенка-Карого є актуальною і сьогодні, незважаючи на великий проміжок часу між її написанням і теперішнім, адже, читаючи його п’єси, ми можемо помітити, що і в нашому житті присутні такі герої, як Мартин Боруля, його дружина та дочка, Герасим Калитка і його сім’я, єврей та інші. Якщо ж читач впізнає у комусь із них себе — ніколи не пізно змінитись, стати на правильний шлях і висміяти своє минуле.