Стисло читати «Вечір проти Івана Купала» (скорочено) — Микола Гоголь

Пояснення, критика до повісті «Вечір проти Івана Купала» Миколи Гоголя

Хома Григорович вирізнявся тим, що дуже не любив розповідати одну історію декілька разів, бо завжди плутався у подробицях і додавав нові деталі. І тоді виходило так, що ту ж саму історію можна було навіть не впізнати. Один із панів, що збирає розповіді по різних селах, а далі друкує їх у книжках, почув цю історію від Хоми Григоровича. Повернувшись назад, від дав прочитати книжку дяку, але той відмовився визнавати її своєю: «Плюньте межи очі тому, хто це надрукував! Бреше, сучий москаль! Чи ж таке я говорив? Що то вже, як у кого чортма клепки в голові! Слухайте, я вам розповім її зараз».

Сам Хома Григорович завжди любив слухати розповіді свого покійного діда, що оповідав так цікаво, що слухати можна було весь день і навіть не ворушитися від захоплення. Найголовніше було те, що дід його завжди розповідав правду — якщо дід щось говорить, то можна бути впевненим, що все це було насправді. Цю історію він почув якраз від нього.

Колись дуже давно, може більше сотні років назад, на місці їх великого села стояв хутір — бідний, із поваленими хатинами у багатих та землянками для бідних. Будували мало та неохоче, на що мали причини. Часи були такі, що завжди очікували грабунку або нападу, тому і не купували багато і жили бідно. У це село часто заходив чоловік — «диявол у людській подобі» — пиячив, гуляв, проводив час із місцевими парубками та залицявся до тамтешніх дівчат, а потім неочікувано зникав. Дарував їм дарунки, які вони боялися приймати, бо невідомо чи не приклав руку нечистий до цих подарунків, але все ж таки брали: «як же його й не взяти: на кожного страх нападе, коли насупить він, бувало, свої густі брови і так блимне спідлоба, що втік би галасвіта». Прізвище цього чоловіка було Басаврюк; хто знає правда це чи ні, але всі прив’язували йому зв’язок із нечистою силою.

Жив у тому селі козак Терентій Корж із донькою. Пидорка була неймовірно гарною дівчиною із прекрасним волоссям, чорними бровами та червоними вустами — справжня українська красуня. У наймах у її батька служив Безрідний (таке прізвисько було надано через те, що ніхто не знав рідних хлопця) і так вже сталося, що вони із дівчиною закохалися один в одного. Якось батько став свідком поцілунку молодих і так розлютився, що вже схопив зі стіни нагайку і був ладен не шкодувати на хлопця злості, але в цей час у кімнату зайшов молодший брат дівчини Івась і кинувся до ніг батька. Старший Корж взяв себе в руки і лише заборонив наймиту наближатися до свого будинку і доньки.

Став до них у гості заходити заможний лях — зрозуміло, що за мету стояло весілля між ним та Пидоркою. Дівчина зажурилася і послала Івася до Петра, щоб попередити його про те, що чекає на неї. Так, любить вона його без меж, але бути разом із коханим не судилося. Коли Петро почув цю новину, його серце ледь не зупинилося. Він дуже любив дівчину, але нічого, окрім любові, запропонувати не міг. Але якщо дівчині цього було достатньо, то її батькові треба були гроші та золото. З горя пішов хлопець у шинок, де і зустрів Басаврюка. Той запропонував йому гаманець, повний грошей, лише за одну послугу: «Дивись, Петре, ти наспів саме вчасно: завтра Івана Купала. Тільки цієї ночі раз на рік цвіте папороть. Не проґав! Я тебе чекатиму опівночі у Ведмежій балці».

Коли настав час зустрічі, Басаврюк показав хлопцеві три пагорби і велів у північ, коли розцвіте папороть, хапати квітку і ні в якому разі не озиратися. Спочатку хлопець бачив лише одні бур’яни навкруги, але рівно о дванадцятій пагорби вкрили дивовижної краси квіти. Потім Петро побачив саму папороть і її червоний цвіт. Лише простягнув він до неї руку, як побачив сотні таких же рук і, перелякавшись, швидко зірвав квітку. Перед ним з’явився Басаврюк, який попередив його, що зараз він побачить перед собою відьму і йому необхідно дотримуватися усіх його настанов. Раптом перед ними виріс будинок як із казок про відьом, із нього вибіг пес, що перетворився на кота, а кіт, у свою чергу, став старою жінкою із зморщеним лицем. «Відьма вирвала в нього квітку з рук, нахилилась і щось довго шепотіла над нею, бризкаючи якоюсь водою. Іскри посипалися в неї з рота; піна виступила на губах. — Кидай! — сказала вона, віддаючи квітку йому. Петро підкинув, і - що за диво? - квітка не впала одразу, а довго сяяла вогненною кулькою серед темряви і, мов човник, плавала над землею; нарешті стала поволі спускатися нижче і впала так далеко, що ледь помітно було зірочку, не більшу за макове зерня». Жінка вказала на місце на землі і веліла копати — там Петро знайде таку кількість золота, про яку навіть мріяти не міг. Хлопець став копати, але скриня була все далі і далі від нього. Відьма розсміялася і сказала, що йому ніколи не дістати грошей, поки він не проллє людської крові і підвела до нього шестирічного Івася. У Петра аж очі затуманилися — він так розсердився на жінку та Басаврюка, що ладен був їх убити, але відьма тупнула ногою і перед ним одразу з’явилися усі коштовності і не зміг втриматися хлопець — пролив невинну кров. Його супутники реготали, а жінка пила кров маленького хлопчик і ця картина змусила Петра чимдуж тікати. Вдома він впав без сил і спав два дні. Прокинувшись, побачив перед собою два мішка із золотом, що змусили Терентія Коржа змінити своє рішення на користь Петра. Коли останній прийшов просити руки коханої, вона була сумна, адже її молодшого брата вкрали цигани, а сам Петро не міг згадати обличчя Івася — він взагалі майже нічого не пам‘ятав з тієї ночі.

Зіграли весілля і стали жити разом. Усі місцеві перемовлялися, що зникнення Івася і поява у Петра купи золота — не просто збіг і що не буде щастя молодим, якщо щастя це гріхом отримане. І не помилялися. Петро став сам не свій: годинами сидів без тями і намагався щось пригадати. Пидорка як могла намагалася розрадити чоловіка, але все було марно. Через рік на Івана Купала привезла вона із собою із Ведмежої Балки жінку-ворожку, що була її останньою надією. Побачивши її, Петро несамовито зареготав і кинув у жінку сокиру. Стара зникла і на її місці з’явився закривавлений Івась. Пидорка так перелякалася, що якнайшвидше вибігла із хати і заховалася у сінях. Опанувавши себе, хотіла повернутися додому, але двері не відчинялися. Дівчина покликала на допомогу сусідів і, лише виламавши двері, потрапили всередину. Там нікого не було, а на тому місці, де востаннє стояв Петро, була лише купка попелу, а замість мішків із грошима були биті черепки. Для дівчини це стало таким ударом, що через декілька днів вона покинула село і пішла на прощу. Так і залишилася при церкві черницею. Кажуть, що з того часу вона і жодного слова не промовила.

Басаврюк ще часто навідував місцевих, але тепер від нього всі чимдуж тікали. Люди розповідали байки, як він приймав різні подоби і намагався схилити жителів до нечистої сили. Але, на щастя, спроби були марними: «Розібрали, що то за птах: не хто інший, як сатана, який набрав людської подоби для того, щоб викопувати скарби, а що скарби не даються до нечистих рук, так ото він і принаджує до себе молодиків».

    Висновки:
  • Жанр: повість. «Вечір проти Івана Купала» належить до циклу творів «Вечори на хуторі біля Диканьки».
  • Тема: розповідь про Петра, що заради власного щастя та кохання пішов на угоду зі злом.
  • Ідея: засудження жаги до грошей, убивства, жорстокості.
  • Головні герої: Петро та його дружина Пидорка, її молодший брат Івась, Басаврюк, оповідач.
  • Розповідь ведеться від третьої особи.
  • Проблематика твору: соціальна нерівність як перешкода для щасливого життя; злочин і кара; добро і зло; людина і світ.
  • Послідовність подій: стосунки Петра і Пидорки, контакт чоловіка із Басаврюком як уособленням цілковитого зла, убивство Івася, муки Петра та спроби пригадати події, поява привида і зникнення Петра, перехід Пидорки у черниці та її щоденні молитви.