Твір на тему: «Бунт Родіона Раскольникова за романом Ф. Достоєвського «Злочин і кара»

+1

Вже з перших сторінок роману Федора Достоєвського «Злочин і кара» читач дізнається про те, що головний герой Раскольніков спокусився на важливе діло, яке для нього було новим власним словом, новим кроком, що місяць тому у нього з’явилася мрія, до якої він неминуче наближався.

А місяць тому, майже вмираючи з голоду, Раскольников був змушений закласти у старої лихварки подарунок сестри — дорогий для нього перстень. Він відчував велику ненависть до нікчемної та вередливої старої, але у нього не було іншого виходу. Раскольников вважав, що ця неприємна істота висмоктувала з бідних кров, отримувала багатство за рахунок пороку, злиднів і чужого горя. «Дивна думка прокидалася у його голові, як з яйця курча». А коли випадково він почув у трактирі розмову офіцера і студента про ту ж саму лихварку, яка була «глупою, беззмістовною, нікчемної, злою, хворою старою, нікому не потрібною і, напроти, усім шкідливою», яка жила «сама не знаючи для чого», а в той же час молоді свіжі сили зникали «без усякої підтримки», «і це тисячами, і це усюди», в голові Раскольникова став дозрівати страшний, але справедливий, на його думку, план — вбити лихварку, «тварину тремтячу».

За півроку до цих подій Раскольніков писав статтю «Про злочин», в якій виклав власну теорію морального та психологічного стану злочинців, починаючи з підготовки до злочину і закінчуючи покаранням. Він стверджував, що цей стан більш усього схожий на хворобу, бо його ознаками була нелогічність та випадковість вчинків, розлад волі і потьмарення розуму.

Читаючи роман, ми майже нічого не довідуємося про ту велику працю думки, про той довготривалий процес, в результаті якого у свідомості Родіона розвинулася його ідея. Ця ідея у всій своїй жахливості і величі розкривається тільки після вбивства лихварки. Виявляється, що вбивство було потрібне Раскольнікову зовсім не для перевірки ідеї, яку він вважав незаперечною, а для перевірки своєї здатності скоїти злочин.

Вже вирішивши видати себе поліції, Раскольніков каже сестрі про свої переконання: «Ніколи, ніколи я не був сильніше впевнений, ніж тепер!». Навіть на каторзі, коли він піддає власні погляди на скоєне нещадному моральному аналізу, його совість залишається спокійною. Він не в силі відмовитися від своїх переконань, бо логічних і свідомих заперечень до них так і не побачив. Він впевнений у нескінченості «людського страждання і роздільності світу на пригнічених та на тих, хто пригнічує, володарів і підлеглих, або пророків і тварин тремтячих».

Незважаючи на зображену у романі картину життя людей у «безпросвітній темряві», все ж залишається просвіт, залишається віра у рішучість, мужність і моральну силу особистості, які необхідні для пошуку засобів та шляхів істинного служіння людям, адже попри все герой роману залишився людиною і громадянином.