Твір на тему: «Мій улюблений герой роману Е. Золя «Кар'єра Ругонів»

Серед багатолюдної родини героїв роману Еміля Золя «Кар’єра Ругонів» я виділив одного юнака, який суттєво вирізнявся серед інших своїх родичів чистою душею і незіпсованим характером. Це – Сільвер, онук розбишаки і контрабандиста Маккара та заможної міщанки Аделаїди. Його дід Маккар загинув майже одразу після народження дітей, коли приймав участь у одній з контрабандистських операцій. А коли пішла з життя і мати Сільвера, нікому не потрібний хлопчик потрапив під опіку екстравагантної бабусі Аделаїди.

Вона доглядала за онуком з дивовижною незграбністю. Давно виростивши своїх власних дітей, вона ніби вперше у житті віддалася щирим материнським почуттям. Це був наче останній спалах любові старої жінки, остання радість, яку послало їй небо: «Зворушливою була агонія цього серця, яке все життя жило найпалкішими жаданнями і тепер вмирало від ніжності до дитини».

Ось у такій атмосфері і довелося зростати малому Сільверу. Спочатку хлопчик лякався мовчазної суворості «тітки Діди», особливо коли вона мовчки усаджувала його на коліна і довго вдивлялася у риси його обличчя. Але все ж таки він дуже любив Аделаїду і відчував до неї шанобливий страх, змішаний з незрозумілою ніжністю. Коли Сільвер підріс, він вже не тікав, якщо у Аделаїди траплялися приступи нервових конвульсій. Він залишався коло ліжка бабусі і спостерігав, щоб та не впала і не забилася. Ця драма, прихована від сторонніх очей, траплялася майже щомісяця. Але попри все, Сільвер був дуже вдячний бабусі Аделаїді за те, що вона не тільки прийняла його до себе, а й добре виховала: «Вони жили в сумному мовчанні, під яким десь глибоко в їхніх душах ховалася безмежна ніжність».

Сільвер любив читати, зокрема, йому подобалися твори Руссо. Вони не давали йому спати, серце юнака полонила мрія про загальне щастя усіх людей, його турбувала доля знедолених народів. Слова «братерство, рівність і свобода» звучали для Сільвера, немов урочистий дзвін. Тому не дивно, що з часом хлопець з палкою душею захопився ідеями республіканців.

Саме в пору духовного піднесення Сільвер зустрів своє перше кохання – тендітну, але сміливу дівчину Мєтту. Вони разом приєдналися до загону повсталих робітників, разом приймали участь у боях. Під час одного з таких боїв Мєтта загинула, а Сільвер потрапив у полон. Разом з іншими полоненими він опинився на кладовищі і дійшов до тієї кам’яної плити, до проходили їхні перші побачення з Мєттою: «Сільвер навіть подумав, що всі ці речі мають якесь фатальне значення для нього, що цей камінь для того й лежить тут, щоб він міг померти на ньому, на тому місті, де він кохав».

На мою думку, ця зворушлива історія про одного з найкращих членів родини Маккарів-Ругонів – найсвітліша у творі оповідь, яка стала немов спалах серед брехні, жорстокості і бруду.