Твір на тему: «На схід, за Гафізом»

Ти лише піщинка на березі вічного моря. – кажуть мені наяву.
А я відповідаю їм уві сні: я – нескінченне море,
а всі світи лише піщинки на моїх берегах.

Джебран Халіль Джебран

Схід – це не тільки сторона світу, звідки приходить темрява, не тільки край землі, з якого кожний ранок починає свій рух сонце. Це край, звідки у світову скарбницю прийшла глибока мудрість, край, який приніс витончене розуміння краси, відчуття ритмів Всесвіту («пустеля – це піщинка. А піщинка – це пустеля»), а також усвідомлення величі буття — та його мізерності.

Мудрості Сходу втілювались у дійсність зусиллями талановитих людей: великих філософів, зодчих, скульпторів, музикантів, письменників і поетів. Глибини мудрості ховалися у їхніх душах і їхніх серцях. Вони переплавляли те натхнення, яке давала їм природа, яке приносили їм бесіди з друзями і коханими. Переплавляли вони все це на неперевершені за своєю величністю шедеври. Одним з найяскравіших митців Сходу був і Гафіз – видатний середньовічний перський поет.

При читанні творів цього талановитого майстра поетичного слова з'являється відчуття, неначе ти повільно входиш у безкрайнє море, поверхня якого спокійна і грайлива, а його глибини приховують у собі безліч безцінних перлів, і це лише маленька частина того, що в них є. Цим морем, широким і безмежним, є велика мудрість Сходу, яка втілилася у рубаях та газелях Гафіза. А грайливими хвилями цього моря стали незалежність і вільнодумство поета, його зверхнє ставлення до нав’язування людям ортодоксальних поглядів, до релігійної категоричності, впертості і фанатизму.

Гафіз не відмовлявся від того, що світ складний і глибокий, він сприймав його єдиним цілим і не гнівив своїм презирством. Але поет був впевнений, що втрачати безцінний час, дарований Всевишнім, на аскетичне існування, відмовляти собі у веселощах і насолодах – це найгірший вибір людини:

«Аж поки суд небес твій шлях не перетне,

Наповнюй радістю своє буття земне!»

Ці слова Гафіза означають, що у житті поета, а, відповідно, і в його творчості, не було печалі й туги. Як і в кожної іншої людини, у митця була непроста доля, йому були знайомі і гіркі розлуки, і безповоротні втрати, які залишалися жити спогадами у його свідомості і душі. Звичайно ж, спогадів про минуле неможливо позбутися, бо вони потрібні вже тому, що створюють нас у теперішньому. Тому беремо ми їх з собою і в майбутнє. Але їх можна переосмислити, прийняти і почати жити далі, приймаючі від життя все, що воно нам дарує, а також розлучаючись з тим, що життя у нас відбирає.

Ці висновки я зробив, близько познайомившись з творами видатного перського митця Гафіза. Можливо, я ще не раз повернуся до газелей Гафіза, повернуся так само, як сонце кожен раз повертається на Схід і кожний ранок радує нас своїми променями. Я повернусь для того, щоб знайти для себе щось нове у поетичних творах нескінченої глибини і зробити важливі для себе висновки.