Твір на тему: «Ідея «любові-ворожнечі» до життя» за поезією О. Блока «Весно, весно, без меж і без краю...»

-1

За тортури й погибель — я знаю —
все приймаю!.. І знову! І знов!..

О. Блок

Олександр Блок ніколи не ставився до власного життя і життя взагалі, як до даності. Його він розумів як боротьбу світлого і темного начал, як протистояння у духовному світі, який можуть відкрити тільки обрані. Ліричні образи О. Блока були нечіткими й розмитими, а грані між окремими відчуттями в поетичних творах були майже стертими. Його поетична творчість діє на читачів, як повний місяць на сновиду. Алогізм образів, музичність, непевність дивним чином гармонійно поєднуються з інтенсивністю, яскравістю, емоційністю і силою почуттів автора.

Одна із найяскравіших поезій О. Блока — вірш «Весно, весно, без меж і без краю...». Цей поетичний твір вигідно вирізняється своїм драматизмом, піднесеним настроєм від боротьби, на яку погоджується ліричний герой. Він приймає своє життя таким, яким воно й насправді є, з усіма його погрозами недолі, мріями, ласкою. Герою поезії світ уявляється як «зачакловане царство сліз», а розвіяти те царство без ганьби для героя може тільки щирий сміх. Герой поезії покірно приймає «безсонні за спірками ночі і світання в фіранках життя», аби тільки весна заглядала йому в очі і п’янила, дратувала, пристані почуття. З такою ж покірністю він приймає і бруд та морок міст, і оселі пустих сіл, «і пекельний невільницький труд».

Рідко можна ототожнювати ліричного героя з автором, але інколи поетичний твір стає біографічним довідником. Саме так можна сказати і про вірш «Весно, весно, без меж і без краю...», бо в ньому добре простежується зв'язок між поетом і його героєм:

«Зустрічаю тебе у порога —

З буйним вітром у зміїних кучерях,

З нерозгаданим ім'ям Бога

На холодних і стислих губах ...»

Опис героя поезії майже повністю збігається з портретом самого Блока: ті ж самі чорні кучері, холоднуваті виразні очі, без усміху губи.

Ліричний герой намагається захиститися своєї творчістю, своєю відстороненістю від усього, що владно і нагло прагне вдертися в його життя. «Я ніколи не кину щита» — ці розпачливі і різкі слова — як зойк. Але мрія, що оволоділа ним, робить його уразливим і слабким. Він здатен осягнути ворожість усього, що його оточує, але:

«Все — ненависть, прокльони, любов:

За тортури й погибель — я знаю —

Все приймаю!.. І знову!.. І знов!..»

Поет — це особистість, яку неможливо виміряти звичними мірками. Але Олександр Блок стоїть осторонь навіть від більшості поетів свого часу і вважається одним з найзагадковіших митців. Це стає зрозумілим, якщо просто придивитися до його портрета: одухотворене, горде і прекрасне обличчя, а головне — незвичайний погляд, який нагадує погляд сновиди. Це портрет справжнього лунатика, який у напівсні бродив у зачарованих далях, а прокинувшись, викладав свої нічні спогади у поезіях, змішуючи нереальні відчуття з реальними емоціями і пристрастями, які кипіли у його денному житті.