Твір на тему: «Символ земної слави Петрарки»

Щасливі квіти й благовісні трави,
Прим'яті донною на самоті;
Пісок, що береже сліди святі
Чудових ніжок під листком купави.

Видатний італійський поет Франческо Петрарка залишив своїм нащадкам напрочуд красиві і ніжні вірші. Хоча він вийшов з епохи середньовіччя, але своїм передовим мисленням, своєю оригінальною творчістю заклав основу нової гуманістичної доби – доби Ренесансу. У нашій свідомості епоха Ренесансу асоціюється з іменами таких титанів мистецтва, культури та літератури, як Шекспір, Сервантес, Раблє, Мікеланджело, Тиціан, Рафаель, Леонардо да Вінчі та багатьох інших.

Петрарка за фахом був правником, але з юнацьких років він тяжів до вивчення історії стародавнього світу і до поезії. Йому першому довелося побачити в античній культурі не тільки служницю релігії, а й музу, яка проявляла жвавий інтерес до навколишнього світу і людини. Наставниками і близькими друзями поета стали видатні римські літератори. Наприклад, Вергілія Петрарка називав братом, а Цицерона – батьком. Він любив писати їм дружні листи, наче ці митці були його сучасниками.

За своє життя Петрарка написав багато філософських прозових творів, але справжнє визнання він отримав як автор неперевершених ліричних віршів, більшість яких присвячена золотоволосій Лаурі. Своє єдине на все життя кохання поет зустрів у невеличкій церкві. Це була молода і приваблива, та на жаль, заміжня жінка. Вона увійшла в світову літературу під ім’ям Лаура навіть не здогадуючись про свою славу. Лаура померла під час епідемії чуми, яка прокотилася Європою. Петрарка ще довго писав чудові вірші, присвячені своїй коханій. Хоча свою поетичну збірку він називав «творчою дрібницею» і наче постійно вибачався через те, що його вірші написані повсякденною італійською мовою, а не класичною латиницею, але насправді багато працював над «Книгою пісень» і пишався нею. То була книга високих почуттів, книга життя великого Петрарки:

«Благословенні будьте, день і рік,

І мить, і місяць, і місця урочі,

Де спостеріг я ті сяйливі очі,

Що зав'язали світ мені навік!»

Ліричний герой, який кохав земну жінку, страждав через почуття до неї – це було небачене і зовсім нове для тогочасної літератури. Сьогодні ім’я Лаури асоціюється з ім’ям Петрарки, адже поетична слава ліричної героїні водночас стала славою самого поета. Для багатьох поколінь читачів вона перетворилася на символ земної слави Петрарки і кохану жінку, яка вінчає поета лавровим вінком. Я впевнений, що про Лауру та про закоханого в неї співця будуть пам’ятати і через тисячу років.