Твір на тему: «Храм душі у новелі М. Павича «Дамаскін»

Відомий сербський письменник Мілорад Павич зазначив в одному зі своїх мудрих висловлювань: «Я вважаю, що культура певного народу важливіша, ніж держава. Все, що я робив, робив, зважаючи на це. Моя батьківщина — сербська література. Візантійська культура, до якої належить сербська література, охоплює певний простір, в якому я розвивався і в якому хотів розвиватися». Так митець мислив у ХІХ столітті. Завдяки широти свого мислення Павич вийшов далеко за межі своєї Батьківщини, саме він заклав фундамент принципово нового храму культури, літератури і духовності, храму, що має торкатися своїми куполами самого неба. Саме такий храм його рідної Сербії наприкінці ХVІІІ століття розбудовували сербські каменярі, «бачачи сни п'ятьма мовами й хрестячись на два лади, зводили вони нові православні церкви».

Усі каменярі мали одне ім’я і звалися Йованами. За сюжетом новели «Дамаскін», старший каменяр Йован Лиственник представив замовнику будівництва панові Николичу такі креслення, які дуже того здивували. Перед ним був план трьох церков, та каменяр запевнив господаря, що тому доведеться платити лише за одну церкву. А та церква, яка була намальована зеленим кольором, не будуватиметься, а буде зростати в панському саду сама. Будуватися буде лише та церква, яка зображена жовтим кольором. А третя церква бузкового кольору залишиться для замовника таємницею, «яка відкриється лише наприкінці. Бо немає вдалого будівництва без таємниць, ані справжнього храму без дива».

Усі події новели «Дамаскін» розгорталися навколо будівництва палацу і храму. Це будівництво стало показником порядності, чесності і духовності замовника. Коли припинив зростати зелений храм і зупинилося будівництво храму жовтого кольору, не ріс і храм, зображений на кресленнях бузковим кольором. На запитання господаря про те, чому не підіймаються храми, той відповідав: «Комусь од рота кусень хліба відірвав».

Однак господарю, зарозумілому і пихатому лицареві, несила було зрозуміти символічність трьох храмів і найбільше значення саме третьої будівлі. Він відмовився платити каменярам, і відтоді будівництво зазнало занепаду. І лише донька Николича Атилія розгадала символіку Дамаскіна. І це означало, що саме така людина, інтелектуальна і шляхетна, має торувати шлях у майбутнє, а головне — будувати храм у власній душі.