Твір на тему: «Не втратити моральної опори» за романом Г. Г. Маркеса «Сто років самотності»

-1

Ім'я Габріеля Гарсіа Маркеса, лауреата Нобелівської премії, одного з найвідоміших творців сучасної латиноамериканської прози, вже давно стало відомим читачам з усього світу. У чому ж причина популярності цього письменника? Відповідь на це питання може бути тільки одна: Гарсіа Маркес вміє говорити про те, що хвилює людей, незалежно від місця їхнього проживання, він вміє говорити так, щоб сказане обов'язково відгукнулося в будь-якому куточку нашої планети.

У своїй творчості письменник широко використовує міфологічну народну образність, яка увібрала в себе елементи індіанського, негритянського, іспанського фольклору, а також сучасні досягнення світової літератури.

Вихід у 1967 році його роману «Сто років самотності» став літературною подією виняткового значення: своєю появою цей роман, традиційний і сучасний, американський і універсальний одночасно, розсіяв похмурі пророкування, що цей жанр знаходиться на шляху до зникнення. Габріель Гарсіа Маркес зумів відновити розповідну традицію, перервану століття тому, хоча і якісно змінивши ту сувору реальність, на тлі якої розгорталися сюжети його попередників.

Характерна особливість цього твору — це його міфологізм. Роман насичений біблійними, античними міфами, однак, міф Маркеса, переломлений через призму світового літературного досвіду, утворює власний нефольклорній міф, який стає мораллю суспільного життя.

Інша особливість твору Г. Маркеса «Сто років самотності» — це його проблематика і філософська насиченість. Автор досліджує «вічні» проблеми людського буття: проблему смерті, самотності, розвитку людства.

Роман «Сто років самотності» Габріеля Гарсіа Маркеса — багатоплановий твір, в якому історія Латинської Америки простежується на прикладі шести поколінь роду Буендіа. У цій історії відбилася історія буржуазної цивілізації. Але одночасно це й історія світової літератури, починаючи з античного епосу і закінчуючи сімейним романом. На прикладі родини Буендіа письменник досліджує епоху еволюції людської свідомості, яка пройшла під знаком індивідуалізму від витоків, у яких стоїть допитливий і заповзятливий людина Ренесансу, до підсумку, втіленого в образі полковника Ауреліано Буендіа, індивідуума, який став жертвою відчуження, характерного для XX століття.

Головна проблема роману Г. Маркеса, побудованого на алегоріях, метафорах, іронії й асоціаціях — це проблема самотності. Люди перестали любити, у них запалала гординя, вони не знають себе і світ навколо — і вони самотні. Самотність Буендіа — це самотність людей сучасної цивілізації, які шукають і ніяк не можуть себе знайти. Інша проблема — це проблема смерті. Люди, які безцільно проживають життя, не можуть знайти заспокоєння навіть там.

Крім того, автор підіймає і соціальні проблеми: бананова «лихоманка», яка «захопила» Макондо, не принесла розвитку, а тільки спрагу наживи, зробила людей біднішими духовно, принесла порожнечу в їхні душі.

Отже, «Сто років самотності» Г. Маркеса — це застереження від пристрастей, утопій, ілюзій, і в той же час захоплення людською здатністю до любові і жадоби життя, це своєрідний міф сучасності.