Твір на тему: «Від «зачумленості» до єднання спільноти» за романом Альбера Камю «Чума»
Роботу над романом «Чума» А. Камю почав в 1941 році. Роман був опублікований в червні 1947 року. У тому ж році твір було відзначено премією критики. «Чума» — це роман-літопис, що складається з скрупульозного опису епідемії жахливої хвороби, яка розорила місто Оран в 194... році і забрала тисячі життів його мешканців. Оран — це місто посеред голого плато, посіріле від пилу, потворне і бездушне. Жителі Орана замкнені від мала до велика в кріпосній огорожі обличчям до обличчя зі смертельною небезпекою. Тут всі жертви, зараза наздоганяє всіх без розбору: злочинців і праведників, дітей і старих, малодушних і мужніх.
При прочитанні я задався питанням, а чому саме чума? Адже чума, ця гроза середньовічних міст, в XX столітті начебто зжита. Літопис досить точно датований: 194... рік, і чума тут бачиться як неймовірний, неправдоподібний медичний випадок. Камю не був би Камю, якби було все «просто так», «художній образ». Тут слово «чума» обростає незліченними значеннями і виявляється надзвичайно ємним. Чума не тільки хвороба, зла стихія, а й бич суспільства, фанатизм церкви і політичних сект, суспільство, влаштоване з рук геть погано, так само як і спроби зі зброєю в руках перебудувати його заново. І чума обрана Камю не випадково, адже її мікроби живі досі (щорічно кількість хворих чумою становить близько 2,5 тисяч чоловік), і до пори до часу дрімають у затишку. Чума іноді дає спалахи, але ніколи не зникає зовсім. І не даремно в кінці роману Камю закликає нас до пильності, яку ми втратили. Адже Оран до появи перших ознак чуми — це і є наші сонні будні, царство рутини, де люди перебувають у невіданні. Камю застерігає нас від «зачумленого» розуму, основною з причин якого є невігластво: «Зло, що існує у світі, майже завжди результат невігластва і будь-яка добра воля може заподіяти стільки ж шкоди, скільки і зла, якщо тільки ця добра воля недостатньо освічена, причому найстрашнішим пороком є незнання, люди, які вважають, що їм все відомо».
Не дивлячись на цю сіру картину людського життя, мені здалося, що «Чума» досить оптимістичний твір. Тут Камю, як і в «Міфі про Сізіфа», шукає сенс існування посеред нісенітниці сущого. І знаходить. Знаходить в могутньому стихійному протесті, викликаному в душі людини, в існуючому стані речей і відмові бути байдужим очевидцем чужого нещастя. У Орані люди борються з чумою, не дивлячись ні на що. Яскравим прикладом тому є журналіст Рамбер, у якого з’явилася можливість вибратися з міста, але який залишається, одже потім його совість замучить: «соромно бути щасливим одному».
А закінчити хочеться словами сварливого астматика, пацієнта лікаря Ріє: «А що таке, по-суті, чума? Те ж життя, і все тут».