Твір на тему: «Символіка червоного кольору в романі Золя «Кар’єра Ругонів»

+3

Роман видатного французького письменника Еміля Золя під назвою «Кар’єра Ругонів» - це натуралістичне психологічне дослідження таємних душевних рухів героїв роману. Символи, які використовуються письменником для підсилення відокремлених явищ і деталей, поглиблюють гостроту подій і зацікавлюють читача.

Патетика революції, емоційна піднесеність, романтика, барви і символи мають зовсім інші барви і виміри, ніж тональність тогочасного міщанського побуту і ницість сучасного буржуазного життя.

Кохання і смерть – це дві найвеличніші рушійні сили, які гармонійно злилися у романі у вигляді вишуканого візерунка. Кольори чорного і червоного з давніх-давен означають одне й те саме у більшості народів. Чорне – це трагічне життя, доля, місто і смерть. Червоне – це революція, кров і кохання. Це й чарівні чорні очі М’єти, і її червоні уста. Письменник, закоханий у свою героїню, милується дужою сільською дівчиною, яка має добру і чесну душу, яка не боїться ніякої роботи. Ось на М’єті з’являється великий плащ червоного кольору, в який дівчину загортає її коханий Сільвер, та й сам він вкривається полою цього плаща. Так само, як і плащ, їх обгортає кохання, яке, немов той плащ, об’єднує закоханих молодим і чистим почуттям.

А ось уже не тільки яскравий червоний плащ героїні твору стає помітним, а й сама дівчина. У натовпі повстанців серед великої кількості справді сміливих чоловіків вона стає першою, хто підіймає і несе червоний прапор. «М’єтта взяла прапор, притулила держак до грудей і отак стояла, випроставшись, під цим криваво-червоним знаменом, що майоріло над нею...» Золя описує цей епізод так яскраво, як художник Ежен Делакруа, який написав свою «Свободу на барикадах» — жінка із червоним знаменом кличе вояків революції до бою. Сам Золя пише про свою героїню: «В цю мить вона здавалася уособленням незайманої Свободи».

Ще один епізод, в якому важливу роль грає червоний колір, є оповідь про солдатів, які прийшли на поневолену землю і розстріляли повсталих. Про М’єтту вони кажуть: «Дивіться, он дівчина у червоному... Яка ганьба! Вони поприводили із собою своїх повій...». Трохи пізніше, коли вона буде стояти перед повсталими, у червоному плащі серед повсталих, вона стане ніби великою кривавою раною, а потім впаде від смертельного пострілу. Письменник останні хвилини життя своєї маленької героїні описує так: «Під лівою груддю він розгледів маленький рожевий отвір; тільки одна краплина крові витекла із рани...». Остання картина вражає своїм натуралізмом і патетикою, в якій велику роль відіграв саме червоний колір.