Твір на тему: «Боротьба за читача та її засоби в новелі М. Павича «Дамаскін»

+3

Мілорад Павич — відомий сербський письменник, фахівець з класичної філології, один з найяскравіших представників літературного постмодернізму, якого літературні критики назвали «першим письменником третього тисячоліття». Вже самі назви і підзаголовки його творів: «Вічність і ще один день» (Меню для театральної вечері), романів «Внутрішня сторона вітру» (Роман Клепсидра), «Остання любов у Константинополі» (Посібник для ворожіння), «Пейзаж, намальований чаєм» (Роман для любителів кросвордів) — переносять читача у незвичний, таємничий, химерний світ.

Цікаво читати і новелу М. Павича «Дамаскін», яка входить до збірки оповідань під назвою «Скляний равлик», надрукованої у 1998 році. Ця новела насичена загадками, метафоричними поетичним образами. У ній письменник запрошує читачів бути учасниками цікавого творчого процесу. Недарма М. Павич дав новелі «Дамаскін» підзаголовок «Новела для комп’ютера і теслярського циркуля».

Незвичайний за своєю формою твір може бути яскравим прикладом боротьби письменника за читача і втілює в собі досить ефективні, хоча і нестандартні засоби.

На перший погляд, у новелі «Дамаскін» Павич намагається поєднати зовсім несумісні речі. Намітивши кілька відправних точок, автор пропонує своїм читачам декілька варіантів послідовності читання розділів. Саме від переваги читачів залежить фінал новели, що дуже нагадує комп’ютерні ігри. А теслярський циркуль, який використовувався колись у будівництві як вимірювальний інструмент і який був зображений на прапорі зодчих — героїв твору, має символічне значення. У новелі, насиченій метафорами, він стає символом, що вимірює життєвий шлях героїв і вказує вибір вірного напрямку цього шляху.

Замовник будівництва дивного храму барон фон Рудний, скоріш усього, перед кимось завинив, «шматок з рота у когось вирвав». Тому й перестав рости самшитовий храм, тому й припинився будуватися кам’яний храм над Тисою. За думкою автора, тільки спокути гріхів і щире покаяння могли відродити будівництво, але фон Рудний не забажав цього робити і навіть не розрахувався з будівельниками за вже зроблену ними роботу. Так і залишився храм недобудованим.

Але за іншою версією фіналу новели за роботу з зодчими розрахувалася дочка барона і сталося диво: самшитовий храм знову став збільшуватися. Змінився при цьому і фон Рудний, бо йому вдалося розгадати послання Дамаскіна.

Після прочитання новели Милорада Павича «Дамаскін» напрошується висновок, що матеріальний світ завжди віддзеркалює духовний, всі події, які відбуваються у житті людини, залежать від чистоти її душі і помислів, а шлях до духовного храму лежить через спокутування гріхів і щире покаяння.