Твір на тему: «Злочин і кара» Ф. Достоєвського як поліфонічний роман ідей»

+12

Похмурий і безпросвітний, наповнений бездонними колодязями потреби, провини, сорому і гріха – таким постає читачеві-дебютанту роман Ф. М. Достоєвського « Злочин і кара», роман, в який автор втілив одразу декілька провідних ідей.

Як і в більшості творів цього великого (без перебільшень і лестощів) автора, дія відбувається в Санкт-Петербурзі. Місце дії не може не відбитися на всьому, без винятків. На обличчях героїв, блідих, виснажених негодою, сухотних. На дворах-колодязях, зловісних, темних, що штовхають до самогубства. На погоді, вічно сірій і вологій, з морським пронизливим вітром, брудним снігом під ногами, у холодному місиві, що хлюпає в дірявих калошах...

Бідність, скупченість, крихітні кімнатки-блощичники, без зручностей, без затишку, без усамітнення. Постійна безвихідна суєта з пошуку заробітків, працевлаштування, банального прожитку. Неможливість гідного відправлення найпростіших фізіологічних потреб... Все це жорстоко принижує людську гідність жителів «столиці».

До речі, і 100 років потому багато авторів, вразливі та емоційні, писали про Петербург, здається, зі слів Достоєвського. Цей велетень, красень, місто-бонвіван, побудоване на кістках і болотах, має найпотужнішу енергетику, витримати яку, не зламатися, не зачахнути, не зійти з розуму і не вдаритися «у всі тяжкі» зможе далеко не кожен. Про все це, крім іншого (точніше – самого головного, про що мова піде трішки пізніше), змушує задуматися роман «Злочин і кара».

Що тягне людей в подібні «згубні» місця? Адже клімат настільки суворий і шкідливий, що багато жителів міста вмирають від сухот. Чому панове, які обрали для себе професії творчі, як метелики, летять на оманливий і жорстокий світ мегаполісів? Можна ж чудово, з усіма зручностями і в блиску слави та пошани жити в провінції або у власному маєтку. Але ні! Вони воліють поневіряння, горища, сальних тьмяних свічок, оббивання порогів, крижаних каналів Неви, стічних ям та іншого. Чому?

Важливим моментом для роздумів стала межа, після якої гарно вихована молода людина, досить пристойних кровей, хороших манер і непоганою освітою, готова переступити межу моральності і позбавити життя особистість.

Родіон прекрасно розуміє, що таке особистість, в чому її цінність полягає. Він – не кишеньковий злодій з підворіття, не п'яний візник, який в гарячці ножем розмахує. Він – істота мисляча, інтелектуальна, високоемоційна. Він обтяжений почуттям провини і справедливості. Але «межа» все ж існує. Межа, до якої довела Раскольникова держава, що не дає можливості гідним людям гідно жити.

«На десерт» залишимо банальності. Те, про що не міркував тільки дуже ледачий читач і критик. «Чи варто лити» сльози. Напевно, варто. Сучасна міжнародна політика з усіх мил намагається це довести. Війни, конфлікти, теракти. В ім'я миру і демократії... Але ми захопилися. А взагалі, «Злочин і кара» треба читати. Неодноразово, в різних віках, настроях і ситуаціях. Цей роман безсмертний, він сповнений багатьох ідей, які одразу неможливо побачити, зрозуміти і охопити.