Твір на тему: «Конфлікт «ідеалу» та «дійсності» в поезії Шарля Бодлера»
Відомий французький поет Шарль Бодлер став у літературі своєрідним «збирачем пізніх квітів романтизму». Бунтівничий і в той же час романтичний дух Бодлера властивий не тільки його творчості, але і його життю. Тогочасна Франція здавалася поету порожнім і нудним царством буржуазії. Бодлер прагнув оновити і змінити оточуючий його світ. Саме це і стало поштовхом до його активної участі у революційних подіях 1848 року.
Збірка Ш. Бодлера «Квіти зла» втілила в собі духовні пошуки сучасної поетові людини. Світ у поезіях цієї збірки постає перед читачами в образі моря, з яким можна зустрітися в поезіях інших поетів-романтиків, - Пушкіна, Байрона та багатьох інших. Зображуючи оточуючу дійсність як «море засмічених вулиць міських», серцем поет лине до іншого, чистого моря, «моря, де сяйва багато». Ш. Бодлер не приймає прозаїчності повсякденного життя і прагне повернути ідеальний світ, загублений рай, в якому поетові довелося жити у дитинстві:
«Мій раю зелений, кохання дитяче
Квітки й поцілунки, забави й пісні,
I скрипка, що в сутінні тужить i плаче…»
Далі Ш. Бодлер у поезії «Moesta et errabunda» розмірковує: а може ідеальний світ знаходиться десь у далекій, екзотичній країні? Але у вірші «Подорож» дійсність постає інакшою:
«На сходинах життя, на всіх шаблях фатальних
Одвічного гріха видовище нудне…»
У пошуках ідеалу, «блукаючи по місцині суворій», ліричний герой Ш. Бодлера зустрічає лебедя, який втік з клітки. Лебідь хоча і поранений, але постає перед нами як величний «вигнанець-страдник», що мріє «про чисту гладь ставів». І це не лебідь, це сам поет, який знаходиться у конфлікті з дійсністю і прагне до ідеалу.
А ось у поезії «Альбатрос» поет постає в образі морської птиці – повітряного мандрівника:
«Поет подібний теж до владаря блакиті,
Що серед хмар летить мов блискавка в імлі.
Але, мов у тюрмі, в юрбі несамовитій
Він крила велетня волочить по землі».
«Юрба несамовита» у цій поезії – це оточуюча дійсність, а величний птах-поет може щасливо жити тільки «серед хмар».
Неможливість досягти свого ідеалу у реальному житті викликає у поета гостре розчарування і приводить його у відчай. Звідси у Бодлера і з’являється думка про те, що поезія призначена для вирощування квітів зі зла. Звідси у нього тотальне неприйняття і меланхолія. Бодлер демонстративно не звертається до Бога, нехтує ним і віддає перевагу Сатані. Не сприймає Бодлер і розуміння поетів-романтиків природи, в якій ті вбачали засіб захисту від цивілізації і джерело оновлення почуттів. Тож, природа у творчості Бодлера постає ворогом людини. А натхнення він шукає у людській праці і витворах мистецтва.
Збираючи пізні квіти романтизму, Ш. Бодлер протиставляє ідеалу дійсність і вважає місією поета порятунок світа власними стражданнями і величчю творчої душі.