Твір на тему: «Образ автора в романі О. Пушкіна «Євгеній Онєгін»

+20

Роман О. С. Пушкіна «Євгеній Онєгін» по праву вважається головним твором письменника. Бєлінський назвав роман «енциклопедією російського життя», тому що в ньому відбилися всі сфери життя Росії 20-х років XIX століття. Величезну роль у романі відіграє образ автора, бо саме він з найбільшою глибиною і повнотою втілює в собі ті думки і переживання, які хвилювали передових людей того часу.

Зазвичай роль автора обмежується розповіддю про події, що відбуваються у творі. Але Пушкін відходить від цієї традиції. Він виступає в романі «Євгеній Онєгін» відразу в трьох іпостасях: автор-персонаж, автор-оповідач, автор-ліричний герой, який розповідає про свої переживання, який викладає свої погляди. Так, наприклад, представляючи Онєгіна читачам, він називає його «добрий мій приятель» і згадує про знайомі їм обом місця:

«Там колись гуляв і я:

Але шкідлива північ для мене».

У цих рядках міститься натяк на те, що автор не по своїй волі покинув береги Неви, тобто був відправлений на заслання. До речі, автобіографічних відступів від сюжету у творі досить багато. Роман писався протягом декількох років, і майже в кожному розділі містяться факти біографії самого О. Пушкіна, нехай часом завуальовані або переосмислені, що дозволило деяким критикам називати роман ліричним щоденником письменника.

Автор вводить у розповідь людей, які реально живуть в його час. Він згадує, що Онєгін обідає в ресторані з гусаром Каверіним, який ще з ліцейських років був близьким приятелем самого Пушкіна. Розповідає автор і про знайомство Тетяни зі своїм другом поетом В’яземським. Невимушена згадка реальних людей, звернення автора до читача призводить до того, що останній починає відчувати себе майже учасником подій.

О. Пушкін присутній у всіх сценах роману, він дає свої пояснення того, що відбувається. У романі чимало влучних зауважень, сатиричних характеристик, пейзажних замальовок і життєвих спостережень. Таким чином, хоча О. Пушкін і залишається за рамками сюжету, читач може гідно оцінити його особистість та яскравий талант. Перед нами життєлюбний, думаючий і дуже людяний поет, який міркує про час, про життя, про себе.

Крім того, відносини автора і його героїв допомагають краще зрозуміти, оцінити їхні вчинки, розібратися в їх почуттях. Особливо цікаві взаємини Пушкіна з Євгеном Онєгіним. Іноді О. Пушкін іронізує з приводу його «вченості»:

«Не міг він ямба від хорея ,

Як ми не билися, відрізнити».

Але в той же час поетові

«подобалися його риси,

​​Мріям мимовільна відданість,

​​Ненаслідуюча дивина

І різкий, охолоджений розум».

Автору приємне вміння його героя вести «уїдливі суперечки», приємні його епіграми і похмурі жарти. Пушкіна і Онєгіна об'єднує і ставлення до інших героїв роману. Наприклад, вони обидва вважають за краще Тетяну Ользі, вважаючи, що таких красунь, як Ольга, можна знайти в будь-якому романі. Автор зауважує, що раніше він і сам любив такий ідилічний образ, але він йому «безмірно» набрид. І в цьому вислові чути голос не тільки Пушкіна, але і Онєгіна.

Однак Пушкін постійно демонструє читачу, що Онєгін і він – не одна і те ж особа, що кожен з них живе своїм власним життям. Більш того, в кінці роману, у вимушено виключеній з нього передостанньої оповіді про подорож Онєгіна, автор і його герой зустрічаються в Одесі. Пушкін весь час підкреслює різницю між ним і Онєгіним:

«Завжди я радий помітити різницю

Між Онєгіним і мною».

Розуміючи Онєгіна і співчуваючи йому, автор все ж розходиться з ним з багатьох питань. Так, наприклад, для Пушкіна театр – це «чарівний край», де царюють «Фонвізін, друг свободи», актриса Семенова і балерина Істоміна. Для Онєгіна ж театр – це царство нудьги, де він зайнятий лише тим, що розглядає незнайомих дам.

Як і Онєгін, Пушкін теж часом грає роль розчарованої молодої людини і пише:

«На жаль, на різні забави

Я багато життя занапастив»,

але тут же, читаючи рядки «Люблю я шалену младость», ми розуміємо, що автор не схожий на свого героя в прояві почуттів.

У міру розвитку сюжету різниця у сприйнятті життя автором і його героєм все більш посилюється. Онєгін – нудьгуюча людина, яка рано розчарувалася в людях. У автора ж, навпаки, живуть глибокі й сильні почуття. Він любить людей і співчуває їх проблемам. Автор і його герой по-різному ставляться до кохання. Якщо про себе Пушкін говорить, що всі поети – «любові мрійливої ​​друзі», то для Онєгіна любов – це «наука пристрасті».

На відміну від Онєгіна, Пушкін натхненно любить природу:

«Я був народжений для миру,

Для сільської тиші:

У глушині гучніше голос лірний ,

Живіше творчі сни».

Онєгіну ж лише два дні

«здавалися нові

Усамітнені поля,

​​Прохолода похмурої діброви,

​​Дзюрчання тихого струмка».

Можна сказати, що герой байдужий до природи так само, як і до оточуючих людей. У відповідь на щире визнання Тетяни він читає їй мораль. Через хвилинне роздратування він жертвує дружбою з Ленським.

Колись Онєгін, подібно Пушкіну, намагався писати, але «праця наполеглива йому була огидна». Для Пушкіна ж поетична праця – це сенс його життя:

«Пройшла любов, з'явилась муза,

І прояснився темний розум,

Вільний, знову шукаю союзу

Чарівних звуків, почуттів і дум».

В образі автора, бути може, сильніше виявляються риси іншого героя роману – Ленського. Це віра в людей, поетичність, емоційність. Хоча і тут не можна проводити занадто чіткі паралелі. Ленський – романтик, мрійник, він далекий від реальності. Пушкін же знає життя і розуміє людей.

Можна припустити , що образ автора увібрав в себе всі кращі риси його героїв: тверезий критичний розум Онєгіна, палкість Ленського, глибину почуттів Тетяни. Але є у нього ще й незвичайна широта поглядів, якої немає у його героїв, і величезний, тільки йому властивий, поетичний талант.

Наприкінці першого розділу автор іронізує: чи не про нього самого насправді цей роман. Але тут же він відділяє себе від Онєгіна і з посмішкою вимовляє, щоб читач «не повторював потім безбожно», що Пушкін в Онєгіні «намарав» свій портрет. І все ж, не зважаючи на іронію яка явно відчувається тут, можна сміливо стверджувати, що сам автор є одним з головних героїв роману.