Твір на тему: «Зображення молодого покоління у романі «Герой нашого часу»

+5

У будь-якому художньому творі доля героїв зв'язується з образом свого покоління. А як же інакше? Адже люди відображають характер свого часу, вони є його «продуктом». Наочно ми бачимо це в романі М. Ю. Лермонтова «Герой нашого часу». Письменник на прикладі життя типової людини цієї епохи показує образ цілого покоління. Безумовно, Печорін – представник свого часу, в його долі відбилася трагедія цього покоління. М. Ю.Лермонтов першим створив у російській літературі образ «загубленого» покоління, показавши подвійність людини, її слабкість і силу. Саме з Печоріна почалася ціла плеяда «зайвих людей».

Чому саме Лермонтову була так близька ця тема? Письменник сам відповідає на це питання в передмові до роману, кажучи, що в ньому зібраний портрет всього його покоління, адже сам він представник покоління 30-х років ХІХ століття, покоління, яке відчуло жорстоку реакцію царського уряду після декабристського повстання 1825 року. Микола І намагався вирвати з коренем ідеї декабристів. Молодому поколінню складно було боротися за свої ідеї в таких умовах. Доля людей, обдарованих від природи волею і розумом, була приречена.

Показовими є роздуми головного героя роману Печоріна про людей попередніх поколінь, які жили великими ідеями, були здатні на героїчні вчинки. Тоді дворяни йшли на подвиг, не боялись Сибіру. А про своє покоління Печорін говорить, що воно байдуже до всього. У суспільстві панувало невір'я, егоїзм. Не випадково багато істориків вважають цей час епохою морального розпаду. І підтвердженням тому є образ Григорія Олександровича Печоріна.

Життя Печоріна показано через ряд пригод, які по-своєму відкривають грані його душі, глибину і обдарованість його особистості та її трагізм. Це доля людини сильної волі, яка приречена на бездіяльність. Це образ «загубленого» покоління, який полягає не в слабкості, а у відсутності можливості героїчних вчинків.

Печорін весь зітканий з протиріч: «неосяжні сили душі» - і негідні, дрібні вчинки. Він хоче любити весь світ, але приносить людям лише нещастя. У нього є благородні і високі прагнення, але перемагають дрібні почуття. У ньому вирує жага життя і відверта безнадійність, якась усвідомлена приреченість. Він сам зізнається Максиму Максимович в тому, що його душа «зіпсована світлом». Це світське суспільство, де йому доводилося жити. Печорін говорить, що кращі свої почуття він ховав, боячись насмішок, поки вони там і померли.

Розкриває трагізм долі цієї людини його щоденник. Ми бачимо, що Печорін має гаряче серце, здатний глибоко відчувати і переживати (побачення з Вірою, смерть Бели), хоча він всіляко намагається приховати це байдужістю. Черствість і байдужість – маска самозахисту. Стає зрозумілим, що Печорін – це понівечена часом доля, образ покоління, часу, коли ідеали старого зруйновані, а нових ще немає. Герой сам страждає, задаючи собі питання, для якої мети він народився, і навіщо жив. Це покоління, яке не знайшло свого місця в житті.