Твір на тему: «Культура доби Античності і Відродження»
Антична культура виникає з утворенням грецьких полісів – міст-держав на землях Греції і Малої Азії на початку 1 тисячоліття до нашої ери, а завершується падінням Римської імперії в 5 столітті до нашої ери. Антична культура перебувала під сильним впливом міфології, але вона вже володіла писемністю, тому міф перестає бути єдиним засобом збереження інформації. До міфу починають ставитися більш вільно, він стає ґрунтом для розвитку мистецтва, літератури, філософії. Вони стають основними сферами розвитку грецької культури.
Продовженням і розвитком грецької культури була культура Стародавнього Риму, новим у ній була особлива увага до питань політики і права. Філософія держави і права зародилася так само в Греції, але в маленьких містах-державах не було необхідності в розвиненій юриспруденції, а Рим швидко перетворився на величезну державу. Римська культура заклала основу усієї європейської правосвідомості.
Перші ознаки культури Відродження з’явилися вже в кінці 13 століття, а розквіту досягло ця культура досягла в 15-16 століттях. Термін «Відродження» виникає в середині XIX століття і в нього вкладається не тільки сенс відновлення античної культури, а й народження Нової культури . Найбільш розгорнута концепція Відродження мала на увазі оновлення духовного життя , відновлення того, що становить своєрідність людини, причому стара цивілізація стає інструментом такого оновлення.
Коріння Ренесансу бачили у відновленні Римської держави, але язичництво в ренесансній культурі було тільки даниною моді. Наслідування античності було стимулом до самооновлення. Значний вплив на розвиток філософських вчень Ренесансу надав Корпус Герметичних творів, вавилонська традиція, що виникла наприкінці епохи принципату, і пізніше була неправильно пов’язана з Зороастром. Деякі з цих творів навіть признавалися церквою в слідстві подібності з християнською традицією.
Характерною рисою філософської думки епох Відродження був гуманізм. Але його не можна вважати виключно філософським явищем. На цей рахунок існують дві основні точки зору, деякі історики філософії пропонують використовувати його як чисто технічний термін, пов’язаний з розвитком дисциплін риторико-літературного циклу доповнюваних деякими дослідженнями в області філософії моралі.
Інші вказують, що це не відображає всього багатства змін, які відбувалися у духовній культурі того часу, хоча у гуманістів не було систематичних філософських доктрин, вони компенсували це конкретними дослідженнями в області етики, політики, економіки естетики тощо. Найважливішою відмінною рисою гуманістів епохи Відродження є не те, що вони звернулися до античної спадщини, а те, що вони прагнули помістити ідеї минулого в певний історичний контекст, на відміну від середньовічних мислителів, які уважно вивчали Аристотеля, але підходили до нього поза історією. Другою найважливішою особливістю епохи Відродження було те, що її початок збігся зі значним пожвавленням політичного життя і проблематики, майже всі великі гуманісти були людьми державними. Основними ідейними течіями в рамках гуманістичної течії стала лінія громадянського гуманізму.